а також звершує пам’ять святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Подія обрізання Ісуса описується в Євангелії від Луки (2, 21): «Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше ніж він почався в лоні».
У Старому Завіті обрізання було законом на знак союзу Бога з Авраамом і його нащадками: Цей обряд мав дуже велике значення, оскільки символізував зарахування до членів релігійної громади і народу та підкорення себе законові та обов’язкам. Невиконання закону означало його порушення, що передбачало виключення винуватця з числа народу.
Слово «обрізання» вживається в Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, вуст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунтувати проти Нього. Ісус Христос, який подібний до нас у всьому, крім гріха, не потребував ніякого очищення, будучи Сином Божим. Проте Він виконав цей припис, показавши неухильність Господньому закону та надавши йому нового значення новозавітнього хрещення.
Церква у події обрізання Ісуса Христа акцентує увагу насамперед на жертві й самозреченні — кожен християнин мусить практикувати обрізання від своїх похотей та злих намірів.
Також у той день надали Христові ім’я Ісус (означає – “Бог спасає”), що вказує на святість і Його силу.
Саме запровадження свята Обрізання має цікаву історію. Погани вірили у прикмету, що «яким є перший день Нового року, такм буде і цілий рік». Тому в цей день (який припадав саме на Обрізання) організовували різні гуляння та карнавали. Чоловіки перевдягалися у жінок, а жінки у чоловіків. Вбиралися в костюми звірів, язичницьких богів та богинь, вчиняли розпусту. Церква, щоб протидіяти цим поганським практикам, запровадила із настанням Нового року піст та покуту за гріхи поган. Цей піст подекуди тривав три дні, що видно з 17 правила Собору 567 року в Турі, у Франції: «Через те, що між святами Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст». Лише століття опісля, коли поганські забави поволі відходять у забуття, свято Обрізання набуває радісного характеру. У цей день в Україні є звичай «водити Маланку». Серед гурту, що «водить Маланку» (переодягненого у дівчину хлопця) є й коза. Ці традиції не мають жодної спільності зі значенням, яке надає Церква святу, з духовним виміром події, яку відзначають християни!
Святитель Василій Великий народився близько 330 року в Кесарії Каппадокійській походив зі знатного роду, що славився не лише багатством, але й ревною християнською вірою. Батько його був адвокатом і викладачем риторики. У сім’ї було десятеро дітей, з яких п’ятеро і мати Емілія зараховані до святих.
Першу освіту Василій здобув під керівництвом батька. Після його смерті святий вирушає на навчання до Константинополя, а потім до Афін, де опановує риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Опісля він повертається в Кесарію, де викладає риторику. Близько 362 року він був висвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а через 2 роки — у сан пресвітера єпископом Кесарійським.
Святий написав багато праць, залишивши по собі велику духовну спадщину – це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма, 366 листів. Він уклав текст Божественної Літургії, приклався до формування вчення про Пресвяту Трійцю. Його визнають Великим Вчителем Церкви.
Святий Феодор Студит називає св. Василія «батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх отців».
З нагоди свята у нашому храмі була відправлена літургія св. Василія Великого, по завершенні якого було завершено чин Новорічного молебня.
