Преподобний Меркурій, ігумен Бригинський

Преподобний Меркурій (в миру Максим Мойсейович Матвієнко) народився у 1870 році в селі Щаснівка сучасного Бобровицького району Чернігівської області. Його батьки були глибоко віруючими людьми, своїх дітей, а їх було шестеро, вони виховували у благочесті та страху Божому. Тому і не дивно, що з юних літ Максим став палати любов’ю до Господа, відвідувати богослужіння у храмі, часто вночі ставав на молитву, а вдень допомагав у господарстві. Він не мислив себе без Бога та з ранніх літ мріяв назавжди присвятити себе чернечому служінню.
У зрілому віці, бажаючи ще більше послужити Богові, преподобний прийшов до Києво-Печерської Лаври, де за ревність до молитви, доброту, любов і працелюбність Максима зарахували до братії та постригли в ченці з іменем Меркурій, – на честь преподобного Меркурія, посника Печерського, в Дальніх печерах. Незабаром монаха Меркурія було рукоположено в сан ієродиякона, а пізніше він прийняв сан ієромонаха.
Після жовтневого перевороту 1917 р. для Церкви, монастирів та ченців прийшов час особливих випробувань. У 1926 році Києво-Печерську Лавру нова влада перетворила у «Всеукраїнське музейне містечко», а до 1930 року монастир було повністю ліквідовано. Ієромонах Меркурій став вигнанцем з улюбленої обителі, багато перетерпівши скорбот від гоніння безбожників на Православну Церкву та вірних її чад. Довгий час отець Меркурій проводив у молитві неподалік від Лаври та на квартирах у своїх духовних чад, але, не бажаючи їх обтяжувати та наражати на небезпеку, преподобний вирішив піти з Києва.
Старець пішов до рідного краю – на Чернігівщину. Що його там чекало, він не знав, але дорогою отець Меркурій спостерігав страшну картину боротьби влади із Богом, зруйновані храми та понівечені душі. Під враженням від побаченого до батьківського дому преподобний не пішов, щоби не зашкодити родичам, а оселився у с. Бригинці, що недалеко від Щаснівки.
Наприкінці 1942 року, коли під час німецької окупації України масово відкривалися храми, отець Меркурій став настоятелем місцевої парафії, служачи спочатку в хаті однієї благочестивої жінки. У 1946 р. його стараннями було збудовано парафіяльний Свято-Троїцький храм, в якому він своїми руками зробив престол, і святиня ця є й до сьогодні.
Всі, хто хоч раз зустрічався з отцем Меркурієм, довго його пам’ятали, засвідчуючи, що очі його сяяли радістю та любов’ю до ближніх. За молитвами преподобного не раз ставалися і зцілення. Так, одного разу до нього привезли хлопчину, що страждав на епілепсією, і за його молитвами недуга відійшла. «Допомогла віра батька і сльози матері», – говорив він, смиренно приховуючи дар, одержаний від Господа.
Через своє ревне служіння Богу та молитовну допомогу людям, преподобний терпів багато скорбот. До сьогодні люди передають із уст в уста розповідь про чудесне визволення отця Меркурія від смерті.
Сільський голова з двома енкаведистами вивели батюшку до скирти в поле, щоби вчинити над ним розправу. Отець Меркурій молився і готувався до переходу у вічність. Але коли пролунав наказ «вогонь», – зброя дала відсіч; те саме трапилося і вдруге. Тоді кати вирішили відпустити святого, думаючи, що коли він йтиме, вистрілять йому в спину. Але воля Божа була іншою, і втретє сталося так, як і два перших рази. Преподобний залишився неушкодженим, тільки  сказав: «Цього разу не довелося вмерти».
Проживши богоугодно 86 років від народження, добре послуживши Богові та Святій Його Церкві, упокоївся ігумен Меркурій 7 листопада 1956 р. та похований на місцевому кладовищі.
Після упокоєння ігумена Меркурія віруючі продовжили шанувати його, приходячи до могили. Вже у наш час документально зафіксовано щонайменше п’ять випадків чудесного зцілення від хвороб, переважно ніг, які сталися після молитов на могилі ігумена Меркурія.

Коментарі не дозволені.