Сповіщена у Євангелії подія сталася напередодні хресних страждань Спасителя. Проте народ ізраїльський і апостоли все ще сподівалися, що їхній Учитель – це Той Месія, який відновить земне царство. Але Ісус Христос у своєму вченні не проповідував про царство земне, а навчав про Царство Небесне, яке «не від світу цього» (Ів. 18,36), що воно “в середині вас є” (Лк. 17,21), і виявляється те царство в “праведності і мирі, і радості у Святому Дусі” (Рим. 14,17).
Вся подія свята Входу Господнього в Єрусалим сповнена невимовною радістю з одного боку, але з іншого – пройнята скорботним передчуттям скорих мук Христових. У свідченнях всіх євангелистів ми бачимо, що радість людей, які зустрічали Спасителя перед воротами міста, була вельми великою. Хтось бачив у Ньому великого Пророка, хтось – Учителя слова Божого, хтось – царя майбутнього земного царства Ізраїлевого. Звістка про воскресіння Лазаря, який чотири дні вже лежав у гробі, вселяла в людські душі надію, що Він є дійсно Посланцем із небес, бо такого чуда раніше ніколи ніхто із людей не чинив.
Проте Христос не поділяв радості людської, Він не радів і не був сповнений втіхи за людей, які прославляли Його. Бо Він знав, що вони зрадливі у своїх почуттях, і за декілька днів докорінно змінять свою думку і будуть звинувачувати Його перед римським правителем Пилатом, щоб той віддав Христа на хресну смерть.
Народ, що зібрався на свято Пасхи в Єрусалимі, вийшов на зустріч до Христа, як до царя Ізраїлевого, з пальмовим віттям в руках, і викликував: “Осанна! Благословенний, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!” Мабуть кожен земний цар зрадів би такій пошані від людей, але Царство Господнє будувалося не на землі, а на небесах.
Коли Господь наблизився до міста і побачив його, то заплакав за ним і промовив: “О, як би й ти хоч цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі!” Чому ж заплакали очі Христові, чому Він не радів, адже люди вітали і звеличували Його? Звичайно ж, тому, що Христос знав і бачив, що люд Єрусалиму, бачив у Христі лише земного царя, а не Сина Божого, не Месію – Спасителя світу. Ці люди, що стояли з пальмовим віттям навколо свого Учителя, вигукуючи “Осанна!”, навіть не задумувалися над тим, що безупинно повторював Христос: “Милості хочу, а не жертви!” (Мф. 12,7
Тому і лилися сльози із святих очей Спасителя. Бо він знав, що мине лише декілька днів – і багато хто із цих людей будуть кричати перед Пилатом “Розіпни Його, розіпни!” (Мк. 15,13-14). І вже не згадають вони, скільки їхніх дітей уздоровив Ісус, скільки людей звільнив від тенет злих духів, скільки людських душ навернув на шлях істинний, скільки гріхів простив невдячним чадам Своїм.
Заглибившись у таємницю свята Входу Господнього в Єрусалим, не допустімо, щоб ця подія пройшла повз наші серця і душі! Згадаймо всі, що за цією неділею Великого посту йде Страсний тиждень – седмиця особливої підготовки до Пасхи Господньої. Пам’ятаймо всі, що ми, християни, вірні Святої Православної Церкви, яку заснував Сам Спаситель і Господь наш Ісус Христос, повинні гідно вступити в радість Христового Воскресіння з чистотою душ і сердець наших!
Тож відгукнімося на заклик святого Епіфанія Кіпрського, який закликає всіх віруючих у Христа до християнської любові: «Люди, виходьте на зустріч Господу… Вся земля, всякий чин, всякий вік – всі достойно зустрінемо Господа: виправімо дороги життя, відкриємо Царю входи нашої душі, винесімо гілки перемоги Переможцю смерті, вигукнімо разом із народом: Осанна в вишніх, благословенний, Хто йде в ім’я Господнє!».
