Чесного Животворчого Хреста Господнього у Константинополі, вшановує пам’ять святих мучеників Маккавеїв. Сім святих мучеників : Авім, Антонін, Гурій, Елеазар, Евсевон, Адім і Маркелл, матір їх Соломонія, і вчитель їх Єлеазар постраждали 166 року до Різдва Христового від безбожного, жорстокого і нечестивого сирійського царя Антіоха Епіфана, на руках якого була невинна кров, щонайменше, десятків тисяч жертв його звірячих злочинів. Прихильний до політеїстичного еллінського культу, Антіох Єпіфан примусово ввів в Єрусалимі і всій Юдеї огидні язичницькі звичаї. Він осквернив та опоганив храм Господній, поставивши в ньому статую поганського “бога” (ідола) Зевса Олімпійського, до мерзенного поклоніння якому примушував іудеїв. Багато з них відійшли тоді від єдиного і істинного Бога.
Власне, все це було пророче передбачено, зокрема, в біблійній книзі Даниїла ще за кількасот літ до тих подій. А от їх підступною й цинічною – задуманою самим дияволом – метою було шляхом повної заборони і викорінення тодішньої старозавітньої релігії досягти примусової, насильницької асиміляції й долучення до поганської культури спільноти її адептів – вибраного народу. Та у такий спосіб унеможливити майбутній прихід із його середовища обіцяного Господом Спасителя світу – Месії-Христа.
Проте були й такі люди, які глибоко сумували про духовне падіння й національне поневолення народу Божого і продовжували твердо вірити в майбутнє пришестя Месії-Спасителя. 90-річний старець – законовчитель Єлеазар, який за прихильність до закону Мойсеєвого був судимий, з твердістю пішов на муки і помер в Єрусалимі. Таку ж мужність показали учні святого Єлеазара – сім братів Маккавеїв та їхня матір Соломонія.
Вони були судимі в Антіохії місцевим царем Єпіфаном, де, безстрашно визнавши себе послідовниками єдиного й правдивого Бога, рішуче відмовилися принести жертву язичницьким ідолам. Старший з юнаків, який давав першим відповідь цареві від імені всіх семи братів, був відданий жахливим катуванням на очах у інших братів та їх матері; інші п’ять братів – один за одним – зазнали тих же мук. Залишився сьомий брат, наймолодший. Антіох запропонував святій Соломонії схилити юнака до зречення Господа, щоб їй залишився хоч останній син, але мужня мати зміцнювала і його в сповіданні єдиного й істинного Бога словами: «Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і пізнай, що все створив Бог з нічого і що так був створений і рід людський. Не страшися цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я, по милості Божій, знову придбала тебе з братами твоїми». Отрок рішуче відхилив підлещування царя і так само твердо переніс муки, як його старші брати. Після смерті всіх дітей свята Соломонія, стоячи над їхніми тілами, звела руки з вдячною молитвою Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за правдиву віру і закон Господа Вседержителя, за свій народ, і померла.
Подвиг святих семи братів Маккавеїв надихнув Іуду Маккавея, і він підняв народне повстання проти владарювання Антіоха Єпіфана і, з Божою поміччю, здобув блискучу перемогу над набагато чисельнішим ворожим військом. Очистивши Єрусалимський храм від ідолів, у перебігу чого сталося велике Боже диво – при наявному запасі олії на горіння тамтешньої Менори (Семисвічника) лише на ОДИН день вогонь у ній палав цілих ВІСІМ днів, допоки не була, згідно старозавітнього закону, приготовлена нова, ритуально чиста й освячена, олія, – та звільнивши рідну землю від немилосердних і нечестивих поневолювачів-чужинців.
І це чудо стало своєрідним прообразом і символом духовного відродження й оновлення, а надто – наближення грядущого приходу на Святу Землю справжнього й дуже потужного – благодатного і благословенного, просвітлюючого, зцілюючого і спасаючого людські душі Світла для світу. Яким, власне, вельми яскраво й переконливо і явив Себе Син Божий – Ісус з Назарету. І внаслідок чого, серед іншого, стало можливим ґрандіозне й масове “прищеплення” численних “гілок” з багатьох-багатьох народів походженням з усуціль неплідної – “дикої за природою оливи” огидного й згубного язичництва, починаючи від Близького Сходу “та аж до краю землі”, до вельми “доброї оливи” християнства. Ту, котру міцно “тримає” її могутній – заснований та виплеканий Господом старозавітній “святий корінь”. І в результаті всього цього певного – есхатологічного часу до спасіння “увійде повна кількість язичників”, разом з якими й “увесь Ізраїль спасеться” (Рим.11:16-26; Діян.1:8).
Про всі ці, згадані вище, події розповідається в Другій Книзі Маккавеїв. Похвальні слова святим мученикам Маккавеєвим присвятили, зокрема, отакі отці Церкви – святителі Кипріан Карфагенський, Амвросій Медіоланський, Григорій Назіанзін і Іоан Златоуст.
Минув певний час і це – згадане вже Світло відроджуючої, зцілюючої (душі й тіла) і спасаючої Христової віри прийшло і на сучасні українські терени. А особливо благословенним і благодатним – у цьому сенсі – виявився 988 р., коли св. рівноапостольний князь Київський Володимир Великий охрестив у водах вітчизняного Йордану мешканців своєї столиці. Ця подія сталася саме 1 серпня, як свідчать наші давні літописи. Після хрещення князь проголосив християнство офіційною державною релігією Русі-України. І ця вікопомна й доленосна для нашої Вітчизни та її народу подія мала місце саме в день вшанування пам’яті свв. мучеників Маккавеїв.
З нагоди цих святкових подій у нашому були відправлені: вечірня, вранішня (з винесенням Хреста для поклоніння), Божественна Літургія, водосвятний молебінь та освячення трав, квітів, насіння і меду.
Від 1 серпня починається Успенський піст. Він триває два тижні і завершиться святом Успіння Пресвятої Богородиці.
