і Приснодіви Марії. Після Вознесіння Господнього, яке сталося на очах Пречистої Матері, земний шлях Богородиці був ще досить тривалим і плідним. За різними даними, після Вознесіння Ісуса Христа Діва Марія жила на землі від 10 до 22 років. Все земне життя Богородиці вкладається у 72 роки. Вона жила у апостола Іоанна Богослова, який прийняв Її до себе в дім за заповітом Господа Ісуса Христа. Їй призначено було разом із апостолами нести у світі Вчення Христа. Богородиця раділа успіхам Сина. Пресвята Матір Христова стала для всіх учнів Христових спільною Матір’ю. Вони разом з Нею молилися і з великою радістю слухали Її повчальні бесіди про Христа.
Суть Християнського життя Богоматір шукала не в словах, не у виступах чи промовах, а в самому житті. Вона Своїм прикладом навчала людей християнству.
Діва Марія старанно служила людям, особливо бідним. Вона завжди і словом, і ділом допомагала жебракам, прохачам. Вона доглядала хворих, сприяла сиротам і вдовам.
Богородиця була великою любителькою читання. Правилом Її було нікого не ображати, всім бажати і робити добро, шанувати старших, не заздрити, не хвалитися, бути в здоровому глузді. Вона ніколи навіть виразом обличчя не скривдила родичів. Завжди погоджувалася з батьками. Вона ніколи не гордилася. Завжди була скромною людиною. Ніколи не сміялася зі слабшого. Очі Її завжди були добродушні. Говорила розсудливо і нічого необачного, нічого непристойного не казала. Рухи Її були виважені, пристойні, скромні, хода тихою, голос рівним. Її тілесний вигляд був виразом душі й віддзеркаленням чистоти. В Ній з’єднувалося єство ангельське з людським.
Дуже багато часу віддавала Пресвята Діва Марія молитвам біля гробу Сина. І цьому треба вчитися всім нам і не забувати своїх померлих близьких, рідних, родичів.
Богородиця вчила людей жити на цьому світі з урахуванням їх буття, матеріальних і духовних цінностей. Своїм повчальним прикладом Мати Божа пробуджувала в людині Совість – голос Бога.
Пресвята Вседіва Марія навчала кожну людину відкривати свою душу перед Богом, довіряти Йому тайни, каятися за гріхи, сподіватися на Його милість.
Живучи в Єрусалимі, Матір Божа любила відвідувати ті місця, де часто бував Спаситель, де Він народився, навчав, постраждав, помер, воскрес і вознісся на небо. Вона молилася на цих місцях, плакала, згадуючи про страждання Сина Свого і Господа Бога нашого – Ісуса Христа.
Сама Мати Божа дуже рідко, а точніше майже ніколи, не виступала публічно перед народом. Але одного разу Богородиця намірилася відвідати Кіпр. Корабель переплив Середземне море і ось-ось повинен був з’явитися острів. Але раптово збурилося море, здійнялася велика буря і корабель зробився некерованим. Вітер і хвилі занесли судно в Егейське море. Блукаючи між островами, корабель зупинився біля підніжжя Афонської гори.
Богоматір вийшла на землю і побачила, що ця місцевість рясніла язичництвом. Всюди стовбичили ідоли. В центрі височів храм Аполлона, де здійснювали різні ворожіння, займалися магією, астрологією. До Святої Богородиці почав сходитися народ і запитувати оточуючих:
– Хто такий Христос?
– Що Він приніс на Землю?
Тоді Богородиця довго розповідала людям про народження Ісуса, Його діяльність, страждання за людські гріхи, про Його розп’яття і смерть на хресті, про Воскресіння і Вознесіння на небо. Вона відкрила людям сутність Вчення Ісуса Христа: покаяння, прощення, любов до Бога і до ближнього.
Після такої ґрунтовної та чуттєвої проповіді Божої Матері звершилося незвичайне дійство. Багато людей увірували в Ісуса і прийняли хрещення.
Залишаючи підніжжя Афонської гори, Богородиця благословила нових оголошених християн і висловила таке пророцтво:
– Це місце хай буде вибором, даним Мені від Сина і Бога Мого. Хай буде благодать Моя над людьми, що з вірою і благочестям живуть тут і дотримуються заповідей Сина і Бога Мого. Вони будуть мати достаток і малою працею все необхідне для земного життя та не зменшиться до них милість Сина Мого. До кінця віку я буду Заступницею місцю цьому і прохачем перед Богом Моїм. Вся подальша історія Афона і до цього дня свідчить про Божественну опіку до цього краю. Благодіянь Богородиці можна навести чимало.
Під кінець Свого життя Божа Мати всім Своїм єством прагнула до Неба. Вона часто молилася, щоб Христос скоріше взяв Її до Себе. Одного разу під час молитви з’явився Богородиці на Оливній горі знову Архангел Гавриїл і з радістю приніс Їй від Всевишнього Благу Звістку. Архангел сказав, що Богородиці залишилося перебувати на Землі лише три дні й Господь візьме Її до Себе. Вона з такою радістю прийняла це послання, тому що для Неї не було більшого щастя, як вічно споглядати на Свого Божественного Сина.
Архангел Гавриїл вручив Божій Матері райську фінікову гілку, яка випромінювала надзвичайно яскраве Божественне світло і вдень, і вночі.
Про це з’явлення Архангела Гавриїла Богородиця розповіла апостолу Іоану. Він першим дізнався про це від Богоматері. Треба зауважити, що Іоан майже не розлучався з Матір’ю Божою. Потім Богоматір розказала про цю звістку від Архангела Гавриїла всім домашнім Апостола Любові.
Богородиця почала готуватися до Своєї кончини. Вона почала прикрашати стіни і ложе своїх покоїв, кадити фіміам, запалювати свічки. Богоматір благала близьких не плакати за Нею, а швидше радіти тому, що Вона зустрінеться з Сином Своїм і буде просити Його направляти благі діла на людей, що живуть на Землі, що Вона й надалі буде відвідувати і оберігати бідних людей на Землі.
Святий Дух повідомив про це всім апостолам, котрі проповідували Слово Боже у різних країнах світу. Чудесним чином зібралися на похорон одинадцять апостолів, окрім Фоми, зібралися й інші учні, щоб провести Богородицю в останню путь.
Близько 70 найвідданіших проповідників Вчення Христа прибули до дому апостола Іоана, де жила Богородиця. Біль охопив їх, коли вони дізналися, для чого Бог зібрав їх – попрощатися з Богородицею та їх спільною Матір’ю перед смертю. Але Божа Мати утішала їх, обіцяла, що не залишить їх без опіки і після Своєї смерті. Потім Божа Мати всіх їх поблагословила.
В один з днів серпня біля третьої години пополудні в хвилини кончини незвичайне світло осяяло кімнату, де лежала Божа Матір. Стіни кімнати немов розсунулися і над головами людей Сам Господь Ісус Христос з’явився в оточенні ангелів, архангелів, праведних душ праотців, пророків, мучеників, всіх Небесних сил.
Піднявшись із ліжка, Богородиця вклонилася Сину Своєму і Господу Богу та мовила:
– Звеличує душа Моя Господа і радіє дух Мій у Бозі Спасі Моєму у смиренні раби Своєї !… Хай буде Мені за словами Твоїми…
Споглядаючи на пресвітле обличчя Господа, найдорожчого Сина Свого, без найменшого тілесного страждання, ніби солодко засипаючи, Богородиця передала Йому в руки пресвітлу і пречисту душу Свою. Господь прийняв Її пречисту душу. Це був урочистий момент переходу Діви Марії від земного життя до життя вічного.
На землі здійснювалося поховання тіла Діви Марії. Святі Петро і Павло, Господній двоюрідний брат Яків й інші апостоли підняли на плечі одр з тілом Діви Марії та понесли його від Сіону через Єрусалим до Гефсиманського поселення. Попереду святий Петро ніс райську фінікову гілку, яку вручив Марії Архангел Гавриїл. Фінікова гілка сяяла небесним світлом.
Над всією багатолюдною поховальною процесією і пречистим тілом Божої Матері раптово виникло хмарне коло, подібне до пречудового вінка. Радісний спів Небесних сил розлився у небі. Сяйво фінікової гілки і Божественні піснеспіви супроводжували процесію до самого поховання.
Під час поховання зчинилося дуже багато чудес. Доторкаючись до одра Божої Матері, сліпі прозрівали, біси виганялися, всіляка хвороба зцілялася у людей. Безліч люду супроводжувало пречисте тіло Богоматері.
Однак, невіруючим мешканцям Єрусалима не подобалася велич поховальної процесії. Вони озлобилися почестями, які віддавали Матері Ісуса Христа. Про все це вони донесли юдейським властям. Юдейські священики і начальники видали наказ: «Знищити всю ходу, а гріб з тілом Марії – спалити!». Вони намагалися розігнати цю святу процесію, але Господь невидимо охороняв їх. Відбулося чудо. Сяючий небесний вінок, Божественна сфера, наче захисним ковпаком, прикрила всіх людей, що проводжали Богоматір в останню путь.
Римські воїни, що налетіли розганяти процесію, чули кроки людей, що проводжали Матір Божу, чули спів пісень, але нікого не могли побачити. Вони натикалися один на одного, вони напорювалися на огорожі, наражалися на стіни будинків, відчували себе немов сліпі. Ніщо не могло зашкодити урочистому похованню Пресвятої Вседіви Марії.
Один юдейський священик Афоній, у якого не засліпилися очі, таки підбіг і схопився за одр, на якому несли тіло Божої Матері, щоб перевернути його. Але невидимий Ангел відрубав йому обидві руки, які відвалилися і впали на землю. Афоній, уражений таким страшним чудом, негайно покаявся і апостол Петро тут же зцілив його.
Апостоли поховали пречисте тіло Божої Матері, згідно з Її бажанням, у Гефсиманському саду, в печері, де спочивали тіла Її родичів і праведного Йосипа. Як бачимо, це не була смерть Святої Богородиці як така. Це не була смерть, подібна до інших людей, коли тіло поховають в землю, а душа відходить до Бога. Це, по суті, було Успінням. Діва Марія заснула.
Через три дні після поховання Божої Матері прибув у Єрусалим апостол Фома, який був відсутній на похороні. Він дуже засмутився, що не зміг попрощатися з Божою Матір’ю. Фома дуже жадав поклонитися Її пречистому тілу. Апостоли зглянулися над ним. Вони пішли, щоб відвалити камінь від могильної печери, щоб дати Фомі можливість попрощатися з тілом Божої Матері. Коли апостоли відкрили печеру, то побачили, що там, де лежало тіло Богоматері, лежить саван.
Приголомшені апостоли повернулися всі разом в дім і молилися Богу, щоб Він оповів їм, що сталося з тілом Божої Матері.
Увечері Дванадцять апостолів сіли за трапезу. За звичаєм, вони залишали одне місце незайнятим. Це було місце Ісуса Христа. Там вони клали шматок хліба, щоб після трапези подякувати Богові, прославити ім’я Святої Трійці. І цей шматочок хліба всі вони споживали як дар Божий із благословенною молитвою: «Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, допомагай нам!».
Звідси походить дуже коротка молитва «Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене, грішного (грішну)!», яку рекомендується багато разів повторювати при всілякій скруті, раптових негараздах чи перед наглою смертю й неможливістю висповідатися.
За трапезою апостоли тільки й говорили про чудесне зникнення тіла Богородиці. Коли трапеза була закінчена, всі встали і, за звичай, підняли хліб, що був відкладений на честь Господа… Спрямувавши очі вгору, готуючись до молитви, всі апостоли почули ангельський спів і побачили у повітрі Божу Матір в тілі, оточену Ангелами, в сяйві небесної слави.
Божа Мати сказала апостолам:
– Радійте! Я з вами повсякчас і завжди буду молитися перед Богом.
Апостоли в радості виголосили:
– Пресвята Богородице, допомагай нам!
Так Господь прославив Свою Матір. Він воскресив Її і взяв до Себе з пресвятим тілом та поставив вище за Ангелів, Херувимів і Серафимів.
Пресвята Богородиця ще за земного життя і тепер є посередником між людиною і Богом. І про це добре відзеркалено у молитві до Пресвятої Богородиці: «Преславна Приснодіво Богородице, прийми молитви наші й донеси їх Синові Твоєму і Богові нашому, щоб спас задля Тебе душі наші». Цю молитву треба повторювати щодня під час інших щоденних молитов.
З нагоди свята у нашому храмі були завершені урочисті богослужіння.
