Він був одним із 70-ти апостолів Христових. Після Вознесіння Господнього число вірних у Єрусалимі стало зростати, а також збільшилася потреба в кількості апостолів для служіння громадам. Тоді апостоли вирішили скликати раду і вибрати сімох побожних мужів, сповнених Духа Святого і мудрості. Нововибрані мужі мали допомагати апостолам у місійній праці: опікуватися вдовами та сиротами, збирати милостиню і правильно її розподіляти. Апостоли помолилися над ними, висвятили їх у диякони, поклавши на них руки. Так було встановлено священичий ступінь дияконів (помічників священників і єпископів). Цей звичай зберігся в Христовій Церкві і до сьогодні.
Серед обраних дияконів особливою побожністю, ревністю в служінні Богові, мудрістю відзначався молодий Стефан. Через це його призначили архідияконом, тобто керівником дияконів. Він мав величезний дар проповідника і повчав із такою силою та вірою, що навіть вороги не мали відваги перечити йому і не могли зрівнятися з ним у премудрості. Це призвело до того, що вони намовили декого з юдеїв засвідчити, що святий Стефан говорив образливі слова проти Мойсея і самого Бога. За це Архідиякона було ув’язнено. Він постав перед радою юдейських старійшин. На свій захист святий Стефан виголосив велику промову, де засудив юдеїв, що вони не дотримали закону Мойсея і вбили Месію. Його слова викликали у гонителів Церкви ще більшу лють. Вони засудили його до смерті через каменування. Святий Стефан не злякався цього, бо пам’ятав, що людина повинна боятися лише Бога.
Поглянувши на небо, побачив святий Стефан славу Божу та Ісуса, Який стояв праворуч Бога, і мовив: “Ось бачу відкрите небо і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога”. Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулися на нього та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу біля ніг юнака, що звався Савел. Блаженний Августин приписує навернення Савла крові святого Стефана. “Якщо б Стефан не молився, – каже він – то Церква не мала б Павла”. І каменували Стефана, який виголошував: “Господи Ісусе, прийми дух мій!” Архідиякон, впавши на коліна, вигукнув: “Господи , не зарахуй їм цього за гріх !” І, промовивши це, смертю заснув. (Дії, 8, 55-60).
Святий Архідиякон Стефан загинув мученицькою смертю, маючи 30 років. Після каменування вороги залишили його тіло на здобич диким звірам. Про це згадує у своїх творах блаженний Єронім. Наступної ночі Гамалиїл, відомий вчитель закону юдейського, який захищав апостолів у синедріоні( Дії. 5,34-39 ), а пізніше – сам із сином Авивом увірував у Христа і проповідував про Нього, послав надійних людей, щоб вони таємно взяли мощі святого Стефана і перенесли їх у село Кафоргамалу, неподалік Єрусалиму. Там Гамалиїл поховав святе тіло, зросивши його своїми сльозами. Святий Григорій Ниський у своїй проповіді на честь святого Стефана каже: “Ось ми переходимо від свята до свята і приймаємо благодать за благодать. Вчора наповнював нас подивом Господь всесвіту, а сьогодні наповнює нас подивом учень Господа. У якиц спосіб цей, а у який – Той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Стефан) задля Господа позбувся людської природи”. Мученицька смерть святого Стефана дійсно незвичайна, але незвичайне також і вшанування, яке триває від апостольських часів.
415 року тіло Святого Стефана було віднайдено, перевезено до Єрусалиму і перепоховано в Храмі на Сіоні. Згодом дружина візантійського імператора Феодосія, Євдокія, відвідуючи Єрусалим,побудувала величавий храм на честь святого першомученика Стефана. Він був зведений на тому місці, де зазнав мученицької смерті святий Архідиякон.
Вшановуючи пам’ять Святого Стефана, його високі чесноти, ми маємо не лише пам’ять святого Стефана, його високі чесноти, ми маємо не лише шанувати, але й наслідувати його любов до своїх ворогів. Бо важко сьогодні знайти людину, котра б не мала ворогів, але й ще важче знайти людину, яка б ставилася до них так, як Святий Стефан до своїх кривдників.
Частка мощей святого Стефана знаходиться у нашому храмі: у релікварії Всіхсвятського приділу.
