Виписки з книги «Ліствиця»

Той, хто відрікається від світу через страх, подібний до фіміаму, який спочатку благоухає, а потім закінчується димом. Той, хто залишає світ заради нагороди, подібний до млинового колеса, яке завжди однаково рухається. А той, хто пішов від світу через любов до Бога, від початку отримує вогонь, який будучи вміщений в речовину, швидко запалює велику пожежу. Ми не повинні дивуватися тому, що і після сповіді буваємо переможені [гріхом], бо краще боротися з нечистотами, ніж з самовеличанням. Потрібно бути уважним до себе, чи не перестала совість наша нас звинувачувати не через чистоту нашу, а через втому свою. Ознака звільнення від гріхів полягає в тому, що людина завжди відчуває себе боржником перед Богом. Боятися смерті – це властивість дюського єства, яка з’явилася від непослуху; а трепет від пам’яті смертної – ознака нерозкаяних гріхів. Неможливо для людини провести сьогоднішній день благочестиво, якщо не будемо думати, що це – останній день нашого життя. Якщо Дух Святий називається і є миром в душі, а гнів є роздратуванням серця: то ніщо стільки не заважає пришестю в нас Духа Святого, як гнівливість наша. Якщо придивимося, то побачимо, що багато із гнівливих усердно вправляються у подвижництві, посту і мовчанні: а наміри у диявола ті, щоб під видом покаяння і плачу давати їм харчі, які годують їхню страсть [гординю]. Якщо злопам’ятний, то злись на бісів і, якщо ворогуєш, то ворогуй проти своєї плоті постійно. Бо плоть ця є другом невдячним і підлабузним: чим більше ми їй догоджаємо, тим більше вона нам шкодить. Дехто взяли на себе труди і подвиги, щоб отримати прощення; але людина, яка не пам’ятає зло, їх випередила. Ніколи не соромся того, хто перед тобою злословить на ближнього; але краще скажи йому: «Перестань, брате, я щоденно падаю в лютіші гріхи, то як можу його осуджувати?» Ти зробиш таким чином два добра і одними ліками зцілиш і себе, і ближнього. За які гріхи осудимо ближнього, в ті ж впадемо і самі, і інакше не буває. Тим, хто стає на молитву, лукавий дух нагадує про невідкладні справи і використовує усякі хитрощі, лиш би відволікти нас від бесіди з Господом. Об’їдання – матір блуду, а утиски черева – винуватець чистоти. Хто служит своєму череву і разом з тим хоче перемогти дух блуду, той подібний на бажаючого загасити пожежу маслом. Не вір все життя твоє цьому бренному тілу і не надійся на нього, доки не станеш перед Христом. Не думай, що ти по причині свого говіння впасти не можеш, бо дехто, і зовсім нічого не ївши, був скинутий з неба. У початківців тілесні гріхи трапляються зазвичай від усолодження їжею, в старших вони бувають від високомудрості і з тої причини, що і в початківців; але в тих, хто наближається до досконалості, вони трапляються тільки від осудження інших. Наставник блуду внушає нам, що Бог людинолюбний і що Він швидке прощення дає цій страсті, як природній. Але якщо почнемо спостерігати за лукавством бісів, то побачимо, що по вчиненню гріха вони представляють нам Бога праведним і невмолимим Суддею. Перше вони говорять, щоб затягнути нас в гріх; а друге, щоб втопити нас у відчаї. Хто одним лиш стриманням спокуситься перемогти в цій боротьбі [з блудом], той подібний до людини, яка думає випливти із безодні, загрібаючи однією рукою. З’єднай із стриманністю ще й смирення; бо перше без останнього не приносить користі. Не кажи, що збираєш гроші заради убогих, бо і двома лептами купила вдовиця Царство Небесне. Сріблолюбство починається під виглядом роздачі милостині, а закінчується ненавистю до убогих. Сріблолюбець буває милостивим, поки збирає гроші, а як досить назбирав їх, так і затис в руках. Хто став рабом Господа, той боїться лише свого Владику, а в кому нема страху Господнього, той, часто, і тіні своєї боїться. Дух відчаю веселиться, коли бачить примноження гріхів, а дух самолюбства – коли бачить примноження добрих справ; бо двері для першого – велика кількість язв, а двері для другого – багатство справ. Всяка людина, яка любить себе виставляти на показ, самолюбна. Піст самолюбця залишається без нагороди і молитва його безплідна, бо він і те, і інше робить заради похвали людської. Самолюбний подвижник сам собі причиняє подвійну шкоду – першу, що мучає своє тіло, а другу, що не отримує за це нагороди. Лестощі возносять душу, коли ж душа вознесеться, тоді обійме її гординя, яка піднімає до небес і скидає до безодні. Часто Господь лікує самолюбців від самолюбства тим, що посилає їм безчестя. Той хто відкидає осудження себе, показує страсть, а той хто приймає його – позбавляється від її кайданів. Якщо через одну гордість, без усякої іншої страсті, дехто впав з неба: то варто дослідити, чи можливо смиренням, і без інших чеснот, зійти на небо? Соромно хвалитися чужими прикрасами, і крайнє безумство – гордитися Божими дарами. Гордись тільки тими чеснотами, які ти звершив раніше свого народження, бо ті, що маєш після народження твого, дарував тобі Бог, як і саме народження. Які доброчинства ти вчинив без допомоги розуму, ті і є твоїми, бо Бог дарував тобі і сам розум. Які подвиги показав ти без тіла, тими і хвали своє старання, бо і тіло не твоє – а творіння Боже. Гордий не потребує собі біса, бо сам зробився для себе бісом і ворогом. Злодій не любить сонця, гордий же принижує смиренних. Перестанемо судити і осуджувати ближнього, і ми не будемо боятися хульних помислів, бо причиною і коренем другого є перше. Лукавий – дияволу тезка і помічник. Якщо хочемо досягти чесноти смиренномудрості, то не переставаймо самі себе перевіряти і принижувати; і якщо щиро в душі будемо думати, що кожен наш ближній кращий за нас, то милість Божа недалеко від нас.

Коментарі не дозволені.