Хвороба.

- Мамо, знову! Я ж тебе просила! Ти ж мені обіцяла більше не пити! – Аліна, намагалась матері допомогти зняти верхній одяг.
- Я не пила, я твереза. А чому ти у мене в кімнаті не прибрала? – язик у матері заплітався і від неї тхнуло горілкою.
- Сама прибирай свої недопалки і порожні пляшки, – відказала Аліна.
- Ти ба яка пані, я гроші заробляю, стою на морозі на ринку, трошки зігрілась та й що? – мати необережно розвернулась і вдарила Аліну у бік, у дівчини на очах виступили сльози.
- Гроші? Хіба ми їх бачимо? Ти ж майже всі їх пропиваєш, мамо, так не можна жити, хіба ти не розумієш? – Аліна майже кричала. – Мамо, я не хочу так жити!
- Не хочеш, йди працювати і тоді будеш жити як хочеш, – сказала мати, намагаючись зняти взуття.
- Мені тільки тринадцять років, мене нікуди не беруть, – Аліна зняла з матері чоботи і кинула ними об стіну.
- Тоді закрий рота і сиди мовчки, розумна дуже, ти мене ще вчити будеш, – і мати вдарила Аліну, потім знову замахнулась, але дівчина встигла відхилитись. Гіркі сльози текли по обличчі дівчини, вона сердилась на матір. Від розпачу вона штовхнула її.
- Ненавиджу тебе, ти найгірша мати на землі! Чому ти не помреш під парканом? – вигукнула Аліна і вибігла на вулицю. Дівчина швидко бігла по вулиці, не помічаючи перехожих. Їй здавалось, якщо швидко бігти, то можна втекти від болю, який стискав їй груди. Аліна забігла за якийсь будиночок, сіла на лаву біля його стіни і гірко заплакала.
- Дівчино, чого ти так гірко плачеш? – до Аліни підійшов священик, це був отець Михаїл. Аліна через своє горе не помітила, як опинилась біля невеличкої каплиці. Отець Михаїл вже збирався йти до дому після вечірньої служби, але почув, що хтось плаче біля каплиці і вирішив підійти ближче.
- Давай зайдемо у церкву, на вулиці дуже холодно.
Священик взяв Аліну за руку і завів у невеличку капличку. Заспокоївшись, дівчина озирнулась навколо. Аліна згадала цю маленьку церкву, бабуся водила її сюди, потім бабуся померла і Аліна більше у каплицю не заходила, бабуся багато розповідала про ікони, про святих отців, як треба поводитись у церкві. А ще більше вона розповідала про Божу Матір, Пресвяту Діву Марію, та про маленького Ісуса. Аліна згадала, як бабуся одного разу сказала, що нема більшої Заступниці за людей, як Мати Божа.
- Так що у тебе сталося, дитино? – спитав отець Михаїл знову, після того, як запалив лампадку перед іконою і підійшов ближче до Аліни. І дівчина розповіла священику свою історію.
- Твоя мати захворіла, а ти їй смерті бажаєш, не добре, дитино, ти вчинила, не добре… А як би твоя мама захворіла, наприклад, на ангіну, хіба б ти на неї сердилась? Ні. Ось так і з пиятством, твою маму треба лікувати… Добрим словом, щирою молитвою – хворим треба поміч, а не докори.
- Але я не знаю з чого почати, – сказала Аліна і з надією подивилась на священика.
- Почни з молитви до Божої Матері, у нашій церкві є Її ікона, яка має назву «Неупиваєма Чаша», перед цією святою іконою моляться за тих, хто страждає через пиятство, наркотики або паління. Помолись до Богородиці перед цією іконою. Тільки за основу своєї молитви візьми любов до своєї матері, а не жаль до себе. Пробач їй та молись за її одужання.
Аліна повернулась до дому з надією. Після молитви у церкві їй стало значно легше на душі. Провівши її додому, отець Михаїл подарував їй маленький образок Богородиці, який вона повісила над своїм ліжком. Ще раз глянувши на ікону, Аліна вирішила для себе, що буде ходити в храм на богослужіння, як у дитинстві вона ходила з бабусею. А в серці все ще відчувався ніжний і сумний погляд Пречистої Діви з ікони у храмі і звучали спокійні слова священика: «Молись, дитино, молись і пам’ятай – по вірі нашій дається нам.»

Коментарі не дозволені.