Різдвяна коляда

Мабуть чи не найяскравішою рисою святкування Різдва Христового в Україні є колядування. Коріння цієї традиції знаходиться в сивій, ще в язичницькій, давнині, але з приходом християнства в наш край, вона змінила свій зміст, зберігши при цьому свої зовнішні цікаві форми. Дехто з науковців пов’язує слово «коляда» з латинським терміном «календар», дехто бачить в ньому ім’я язичницького божества, що народжує сонце. Майже в усіх древніх європейських народів до нашого часу збереглися залишки давньої традиції вшанування зимового сонцестояння, тому, думаю, обидві теорії походження слова «коляда» певною мірою правдиві. Наші предки святкували народження Колядою нового сонця, бо старе сонце з’їдав лихий змій, а щоб вберегти нове сонце від небезпеки, вони розпалювали вогнища і ходили з ліхтарем від оселі до оселі, співаючи ритуальні пісні. За легендою, молоде сонце від змія врятовувала домашня коза, тому цей персонаж серед колядників зберігся і до наших днів, хоча багато хто і не пам’ятає причини його появи. Колядники вдягалися в урочисті костюми, дехто, зображаючи персонажів історії, одягався відповідно до образу. Особливістю ритуальних пісень і віншувань було закликання на оселю, господаря, господиню, родину, господарство милість язичницьких божеств і побажання успіху в наступаючому році. З принесенням святим князем Володимиром на наші землі Христової віри і утвердженням Київської Церкви, почалася боротьба двох світоглядів, яка триває і до нинішнього часу, – язичництва і християнства, магічності і релігійності. Це, наприклад, виявляється в святкуванні українцями язичницького свята Купала в день різдва Івана Хрестителя, коли в час посту і стриманості пропагується розпуста та ідолошанування. Але якщо була можливість надати старим традиціям і ритуалам новий зміст, то отці Церкви йшли на такий мудрий компроміс. Таким чином і збереглася в Україні коляда, яка вже прославляла не язичницьке божество, а Христа, Сина Божого, справжнє Світло для світу. Змінилися дещо ззовні і колядники, замість костюмів тварин вони одягали костюми біблійних героїв, учасників Різдва Христового, як то: Ангел, Пастух, Мудрець, Ірод. Пізніше, з розвитком власне Різдвяного Вертепу, з’являються і інші персонажі, типові для кожного краю. Змінилися і колядки, в яких тепер прославлявся Син Божий, Який воплотився від Діви Марії, але залишилися прохання до Господа про добробут, здоров’я, мир і злагоду в родині господарів, в оселю до яких завітали колядники. Як і в давні часи, кожна сім’я чекала приходу в свій дім колядників, бо вважали, що та оселя, в яку не завітали ці Різдвяні гості, увесь наступний рік буде нещасною. Окремої уваги заслуговує Різдвяний Вертеп, який поступово розвивався в справжнє театральне дійство з багатьма дійовими особами. Вертепи влаштовували в особливих урочистих місцях, храмах, так щоб багато глядачів мали змогу його бачити. В свій час велику славу мали київські спудеї, які складали чудові віршовані сценарії для Вертепів. За часів радянського безбожництва традиції Церкви усіляко знищувалися, колядування і прославлення Народженого Христа викорінювалося з людської пам’яті. А там, де не могли знищити, намагалися спотворити. Наприклад, слова в колядці: «ой радуйся, земле, Син Божий народився!» замінили на «Рік Новий народився», колядування звели до виклянчування грошей і цукерок. Сучасні молодь і діти зі здивуванням відкривають для себе тексти колядок, які співали їхні бабусі і дідусі. Сучасний світ взагалі звів Різдво Христове до маркетингового ходу, який допомагає продати товар і послуги, та й ім’я Христа вже не згадується, мова йде про Веселе Різдво і щедрого Санту. Я переконаний, що справа відновлення традиції Різдвяного колядування така ж важлива як і справа взагалі відродження духовності українців. Вікові традиції початку Нового року, традиції сімейного святкування, традиції справжнього шанування Різдва Сина Божого – це обов’язкова складова нашої спільної духовності. І тут важливою є участь кожного з нас. Слава Богу, що молодь починає цікавитися колядою і в міру своїх сил відновлювати цю напівзабуту древню святкову традицію. При храмах гуртуються небайдужі хлопці і дівчата, шукають і вчать давні колядки. Силами Недільних Шкіл і молодіжних братств відновлюється традиція Різдвяного Вертепу. Колядують в храмах, ідуть з колядою в гості один до одного та знайомих, вчаться зустрічати Різдво Христове співами колядок і добрими словами, а не випивкою чи сидінням перед телевізором. Можу поділитися навіть нашим власним досвідом, коли в пристоличному містечку почали колядувати молоді люди, які не мають воцерковленого життя, а просто це для них було цікаво спробувати. І в результаті, сусіди, знайомі і незнайомі люди вже чекають і кличуть до них зайти з колядкою на Різдво. Молодь, діти дивляться заворожено на Різдвяну Зірку, вишиванки, квітчаті хустки і червоні шаровари, а старші люди іноді плачуть, слухаючи слова колядок, які вони вже так давно не чули. Знаково те, що зібрані за час коляди кошти ці молоді люди вирішили віддати на справи милосердя – на них купили гостинці, які разом з гостинцями від нашого храму, були подаровані пацієнтам однієї з Київських лікарень, до яких з Вертепом приїзжали діти нашої Недільної Школи. Кожен з нас постійно щось просить у Господа. А чи спішимо ми дякувати Йому за Його милосердя до нас? Так і наше колядування, прославлення Народження нашого Спасителя, є тією частиною нашої подяки Йому. Тому не соромтеся і колядуйте разом з друзями, несіть радісну вістку від оселі до оселі. А ще, запрошуйте колядників і в свій дім, адже той рік, який не почався молитвою і віншуванням, швидше за все, буде сумним. Христос народився – славімо Його! священик Максим Кравчук

Коментарі не дозволені.