Нелагідний Батюшка

Зовсім недавно поскаржилася мені одна знайома: «Ти уявляєш? Одна моя подруга пішла на Сповідь, а священик не допустив її до Причастя, бо вона не змогла назвати третю Заповідь! Взагалі, як це так? Вона йому посповідалася, відкрила свою душу, прийшла за допомогою, а він їй екзамен влаштував! І яке він має право відмовити їй у Причасті?» Розмовляли ми з нею на цю тему майже годину часу. Я розповіла їй про те, як стають священиками, про владу «в`язати і відпускати гріхи», яка є у них, і про відповідальність перед Богом за усі свої прийняті рішення. Поступово ми дійшли до думки, що найбільше ображає людей, які підходять до священика, те, що в нього не вистачає лагідності і терпіння до них. Мене вразила рішучість, з якою моя знайома відстоювала обов’язкову лагідність і терплячість у поведінці священиків: «Як я можу щось дізнатися про Бога і Причастя, коли в Церкві такі священики?! Вони ПОВИННІ бути терпеливими, якщо вони – священнослужителі!» В цій історії варто задуматися над тим, а чи не спеціально назустріч нам Господь посилає таких «нелагідних» пастирів? Можливо, тільки такою, неприємною нам, поведінкою можна змусити нас задуматися над своїм життям? Легко виставляти рахунки іншим, але чи ми самі здатні оплатити ці рахунки, якщо їх пред’являть нам? Ми вимагаємо лагідності від священика, а самі ми проявляємо милосердя до своїх близьких? Адже ми також являємося християнами і виконувати Заповіді Божі – теж наш обов’язок. Ми усі чекаємо від інших поблажливості до наших помилок і слабостей, а чи самі ми вміємо прощати чужі помилки? Так, бути християнином – це важка щоденна праця. Це особиста відповідальність за думки, слова, вчинки. Іноді – це жертовність, коли віддаєш найдорожче. Але іншого шляху до Раю не існує. Більше того, до Раю легше увійти разом з кимось, а от до пекла скотитися найлегше одинокому егоїсту. Коли розпинали Христа, Він молив Отця за своїх убивць: «Пробач їм, бо не знають, що роблять». Тож і нам слід вчитися у Господа милосердя по відношенню до інших людей, а не вдосконалювати свою майстерність у жбурлянні камінцями по ближніх. А ще нам не варто забувати, що усі священики – це теж смертні люди, з плоті і крові, а не безтілесні Ангели. Вони теж, як і ми, бувають втомлені, вирішують буденні проблеми, хворіють. І їх більше, ніж нас, спокушують демони. Бувають і такі, що, не втримавшись від спокус, падають в гріх. Але ж і каються потім щиріше за нас. Ще часто буває так, що занурившись у свої емоції і переживання, ми вимагаємо від священика до себе особливої уваги, зовсім не задумуючись над тим, що таких «особливих» на нього чекає ще з десяток. І кожному потрібно приділити увагу і підтримати, можливо також, вказати на вчинені гріхи і показати шлях їх подолання. Тому і питає священик на Сповіді про знання Заповідей Божих, не принижуючи нас, а показуючи нам, що ми вважаємо себе християнами, а основ віри не знаємо зовсім.

Коментарі не дозволені.