”Даремно, стороже, охороняєш гріб:
Не втримає могила Самосущого Життя”.
У Святу і Велику Суботу святкуємо Боготілесне погребення і зішестя в ад Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, завдяки чому рід наш, покликаний від тління, до вічного життя перейшов.
Свята Чотиридесятниця перевершує всі інші дні; але більшою від неї є Свята і Велика седмиця, а з днів Великої седмиці найбільший день – велика оця і Свята Субота.
Седмиця ця зветься Великою не тому, що дні або години її довші за звичайні, але тому, що протягом неї, і особливо сьогодні, звершені були великі, що перевершують єство, чудеса і небувалі діяння нашого Спасителя.
Бо, як при першому творенні світу Бог, створивши всю твар і наостанок пречудово, в шостий день, сотворив людину, а в сьомий спочив від усіх справ своїх і освятив його, іменувавши суботою, що значить «упокоєння», так і при творенні духовного світу, чудово все виконавши і в шостий день заново відтворивши впалу людину, і оновивши її Живоносним Хрестом і своєю смертю, в нинішній, сьомий день, упокоївся Він повним упокоєнням від діл, уснувши животворним і спасительним сном.
Бог Слово сходить з плоттю в гріб, сходить Він і в ад з непорочною і Божественною Його душею, відділеною смертю від тіла. І душу цю передає Він в руки Отця, Якому, хоча Той не вимагав, і Кров свою приніс, що стала нашим ізбавлінням. Бо душа Господа не була утримана в аді, як душі інших святих. Яким же чином? Та тому, що прародительська клятва нічого не заподіяла їй, як тим.
Однак ворог наш диявол, хоч і володів нами, але Кров’ю Його, якою ми викуплені, не заволодів. І як можливо було грабіжникові-дияволу не тільки тим, що від Бога, а й самим Богом заволодіти? Так чи інакше, але Господь наш Ісус Христос вселився в гріб тілесно і з Божеством, цілком з’єднаним з плоттю. Був Він і з розбійником в раю, був, як сказано, і в аді з обоженою своєю душею, понад всяке єство сидячи при цьому, як неописаний Бог, на Престолі з Отцем і Духом. Всюди знаходився Він і Божество аж ніяк не постраждало ані у гробі, ані на хресті. Зазнало Господнє тіло також тління, тобто розлучення душі від тіла, але аж ніяк не зотління, тобто не руйнування плоті та її цілковитого знищення.
Йосиф же, знявши святе тіло Господа з Хреста, покладає його в новому гробі поблизу Єрусалиму, в саду, помістивши при вході вельми великий камінь. Юдеї ж після п’ятниці, приступивши до Пилата, кажуть: «Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну (Мт 27,63). Думаємо, буде добре, якщо ти свою владою накажеш військовому загону стерегти гріб». Та й коли сказав Він: «Воскресну»? Може бути, вони вивели це з Його посилання на пророка Йону. Пилат відповів: але якщо Він обманщик, то чому ви турбуєтеся про слова Його, коли був ще живий, а тепер Він безспірно помер?» «В будь-якому випадку», – говорять безумні: «Якщо запечатати гріб, то не буде викраденим».
О, як же безумні не розуміють, що, трудячись для себе, діють проти себе. І ось, як тільки повелів Пилат, самі убезпечили гріб з допомогою воїнів і надійної печаті. Сталося же все це для того, щоб, зважаючи на чужоземну варту і печаті, неможливо було обмовити Воскресення Господнє. Але ад віднині, відчуваючи переважаючу силу, здригається і дивується, і тому через малий час після неправедного поглинання Христа, твердого та наріжного Каменя, вивергне і тих, кого від початку віку помістив в своїй утробі, немов їжу.
Невимовним сходженням Твоїм, Христе Боже наш, помилуй нас!
