У першу неділю після П’ятдесятниці — дня народження Церкви Христової, ми молитовно вшановуємо усіх святих, що від віку догодили Богові. Ми, члени Церкви земної, віддаємо свою шану та засвідчуємо молитовне єднання з членами Церкви небесної.
Шанування святих і молитовне звернення до них є однією із найдавніших традицій Церкви і зберігається вона ще з апостольських часів. Несправедливими є звинувачення на адресу Церкви, нібито вона поклоняється людям нарівні з Богом, порушуючи заповідь Христову: „Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи”. Православне богослів’я чітко розрізняє і кладе межу між служінням Богу і вшануванням святих.
Святим ми воздаємо честь не як богам, а як людям, які досягли духовної висоти і довершеності — нашим співвітчизникам по земній батьківщині, які досягли мети християнського життя — єднання з Богом, обожнення, однак не за природою, а за благодаттю. До цього покликаний і кожен із нас. Святі тісно поєднані духовно між собою і з Христом, Якому цілком присвятили своє життя, і єднання з Яким передбачали вже тут на землі — хто в таїнстві святої Євхаристії, хто в сповідництві аж до смерті.
Вклоняючись святим, ми вшановуємо Христа, Який живе в них. Преподобний Симеон Новий богослов говорив, що Христос є початок, середина і кінець череди святості тих, хто прославив Його своїм життям і подвигами. Він є в усіх, і в перших, і в середніх, і в останніх. Преподобний Симеон порівнює сонм святих із ланцюгом, до якого з покоління в покоління приєднуються все нові і нові подвижники. Ті, хто із роду в рід через виконання заповідей стають святими, з’єднуються з Христом. Вони осяваються благодаттю Божою через причастя і стають одним золотим ланцюгом, кожне із кілець якого є індивідуальністю, а із попереднім – з’єднується через віру, добрі справи і любов. Золотий ланцюг християнської святості тягнеться від віку апостольського і до наших днів.
Святі були в усі часи. Немало їх, як таємних, так і явних, сьогодні і серед нас. Їхніми молитвами і заступництвом перед Богом тримається світ. Згадаймо розмову праотця Авраама з Богом у діброві Мамвре. Саме наявність хоч невеликої кількості праведників була гарантом недоторканості і спасіння для нечестивих міст. Саме заради них Господь був готовий і міг зберегти життя грішникам. Саме святі є взірцем для виправлення життя тим, хто оступився, вони є совістю суспільства, прислухавшись до якої, кожен може стати на правильний шлях.
Першими святими христової Церкви були численні сонми святих мучеників, які стали основою і фундаментом Церкви. Широковідомим є вислів Тертуліана, що кров мучеників — це насіння християнства. Сповідники, які постраждали за Христа, відразу після своєї смерті ставали об’єктом благоговійного вшанування з боку віруючих. До них зверталися у молитві, відчуваючи живий благодатний зв’язок, як із тими, хто уже досяг єднання з Христом. На їхніх гробницях звершували Літургії, а це показує нам віру перших християн у єдність Церкви земної, до якої входять живі, і Церкви небесної, до якої входять прославлені Богом святі.
Сьогодні офіційне визнання Церквою того чи іншого подвижника святим, тобто причислення його до лику святих, називається канонізацією. Шанування того чи іншого святого не являється наслідком акта канонізації. Скоріше навпаки, канонізація — це наслідок всенародного шанування святого.
Не тільки люди прославляють святих, але і Сам Бог дає інколи видиме підтвердження святості тієї чи іншої особистості. Наприклад, тіла багатьох святих протягом століть не підкоряються закону природи — тлінню. У цьому кожен із нас може переконатися, пройшовши лаврськими печерами, де покояться святі Києво-Печерські угодники.
Ще одним прикладом є унікальний факт мироточіння. Так, мощі святителя Миколая, які знаходяться в італійському місті Барі, є джерелом цільбоносного і духм’яного мира вже багато століть. Мироточать голови подвижників благочестя в лаврських печерах, мироточать численні ікони святих, прославлених Богом і шанованих людьми.
Нецерковним людям буває важко зрозуміти, навіщо молитися до святих, коли є Христос. Господь чує наші прохання, молитви, Він Сам знає про наші потреби. Святі — швидше за все — наші небесні друзі, які спроможні почути нас і допомогти своєю молитвою. Через них же Господь являє свої великі милості до людини, зцілюючи по їхніх молитвах наші недуги і тяжкі, інколи невиліковні хвороби, врозумляє і напоумлює нас.
Той, хто не має друзів на небесах, не спроможний правильно сприйняти те благоговійне шанування, яким оточені святі в Православній Церкві. Ті, хто не шанують святих, виявляються відірваними від золотого ланцюжка святості, що із поколіннія в покоління тягнеться від нас до апостолів і Самого Христа. Християнська спільнота, яка відривається від цього ланцюжка, не може бути повноцінною Церквою, оскільки Церква небесна і Церква земна пов’язані між собою нерозривно і являють собою єдине Тіло Христове, частинами, клітинками якого є всі ми. Відірвавшись від неба — від Божої Матері і святих — Церква перетворюється на суто земну організіцію і перестає бути містичним тілом Христовим, яке об’єднує живих і спочилих, святих і грішників.
Неділя Всіх святих являється престольним святом нашого храму. З нагоди цієї події у нашому храмі, а саме у Всіхсвятському придіді, місцевим духівництвом було відправлено урочисте Богослужіння.
Усі святі, моліть Бога за нас!
