православного святого, письменника, перекладача, одого з відомих критиків автокефалії Московської Церкви. Він народився в Арті (у західній частині Греції, в Епірі) в аристократичній грецькій родині. У 1490-х роках перебрався до Італії, жив у Флоренції, Болоньї, Падуї, Мілані, Венеції, де перебував у дружніх стосунках із найвизначнішими гуманістами, зокрема зі знаменитим типографом Альдом Мануцієм.
Під впливом проповідей Джироламо Савонароли Максим Грек має намір прийняти постриг у домініканському монастирі Сан Марко, а потім (у 1504 р.) відправляється на Афон, де приймає постриг у грецькому Ватопедському монастирі з іменем Максима. Відтоді Максим Грек відрікається від своїх колишніх захоплень, цілком віддавшись вивченню богослов’я, хоча відгомін культури Ренесансу дає про себе знати у багатьох його творах наступного періоду. У 1516 році Максим Грек на прохання великого князя Московського Василія ІІІ Івановича переїжджає до Москви для перекладу Толкового Псалтиру. По завершенню роботи (мабуть, у 1522 р.) Максим Грек просить дозволу повернутися на Афон, але безуспішно: його затримують у Москві, доручаючи надалі переклади і виправлення інших книг. Познайомившись і зблизившись із Вассіаном Патрикеєвим, Максим Грек бере участь в обговоренні важливих проблем московського життя того часу, що і дало привід для безпідставних звинувачень Максима Грека у приналежності до єресі і навіть у шпигунстві (зносинах із турецьким урядом, що було абсурдним наклепом). Негативне ставлення Максима Грека до російської автокефалії також стало одним із пунктів звинувачення на судах Помісного собору російської церкви 1525 і 1531 років. У 1525 Максима Грека було заслано у Йосифо-Волоколамський монастир, а потім (у 1531) — у Тверський Отроч монастир. Лише на межі 1550-х років його переводять до Троїце-Сергієвого монастиря, де в грудні 1555 року він і помер.
Свою літературну діяльність у Московії Максим Грек починає з перекладу Толкового Псалтиру. Він перекладає також книги Біблії і тлумачення на них, твори візантійських богословів — Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Золотоустого, житія з агіографічного збірника Симеона Метафраста, фрагменти з візантійської енциклопедії Х століття — Лексикона Свіди. Займався він також виправленням більш ранніх перекладів і в спеціальних творах обґрунтував свої перекладацькі принципи, що дозволило чеській дослідниці С. Матхаузеровій зв’язати з іменем Максима Грека граматичну теорію перекладу. Максимові Греку належить також твір «Тлумачення імен за алфавітом», що було використано укладачами Азбуковників.
До оригінальних творів Максима Грека належать публіцистичні твори, що доводять, зокрема, неприпустимість монастирського землеволодіння («Стязание о известном иноческом жительстве», «Слово душеполезно зело внимающим ему» та ін.). В інших творах Максим Грек розкриває свої погляди на державну владу («Главы поучительны начальствующим правоверно», «Слово, пространно излагающе с жалостию нестроения и безчиния царей и властей последнего жития», написане в Смутний час після смерті князя Василія ІІІ: Московську державу символізує тут дружина, що сидить при шляху в чорному одязі вдовиці й оточена дикими звірами).
У низці творів Максим Грек виступає проти астрології і всілякого марновірства («Слово противу тщащихся звездозрением предрицати о будущих…») і проти апокрифічної літератури, зокрема проти апокрифічного «Сказання Афродитіана». Значне місце серед публіцистичної спадщини Максима Грека займають його твори, спрямовані проти неправославних християн (католиків, лютеран, вірменів), а також проти представників інших релігій — юдеїв, магометан, еллінів-язичників. Особливо запекло сперечається Максим Грек із придворним медиком Василія ІІІ Миколаєм Булевим, який виступав за об’єднання православної і католицької Церков.
Високоосвічений енциклопедист, Максим Грек уплинув на культуру Московії, на московських книжників — своїх сучасників, а також на наступні покоління — на своїх читачів. До нього зверталися за різного роду ученими довідками такі начитані люди, як Вассіан Патрикеєв, Федір Іванович Карпов. Палким шанувальником Максима Грека був майбутній вигнанець, князь Андрій Михайлович Курбський. Максим Грек був оголошений преподобним, з’являються «Сказання про Максима Грека», найдавніше з яких, як вважають, належить Курбському. Дуже популярні були твори Максима Грека у старообряднців, особливо ті, у яких він захищає обряди, що є предметом їхньої суперечки з офіційною Церквою.
Твори Макима Грека широко поширювалися не тільки в Московській державі, а й в Русі, що була у межах Великого князівства Литовського. Окремі праці, перекладені давньоукраїнською мовою, надруковані в полемічній «Книзі о вірі» (Київ, близько 1620 р.). Так, український учений-мовознавець Памво Беринда в післямові до своєї тридцятилітньої праці — «Лексіконъ славеноросскїй и именъ Тлъкованїє» — назвав і головні джерела, на які орієнтувався і які використав. Серед них і «Тлъкованїа преподобнаго Максіма Святогорца…».
Частка мощей преподобного Максима Грека, канонізованого Церквою 1996 року, знаходиться у нашому храмі: у релікварії Всіхсвятського приділу.
