Преподобний Антоній Великий

30 січня Церква вшановує пам’ять преподобного Антонія Великого. Цей святий народився близько 250 року в Єгипті, у заможній родині. Батьки прагнули виховувати його на засадах християнської віри. Після їхньої смерті вісімнадцятирічний юнак змушений був піклуватися про рідну сестру. Увесь час він перебував у роздумах про святих апостолів, які залишивши своє майно, пішли за Ісусом Христом. Одного разу Антоній увійшов до храму, уважно слухав читані з Євангелія слова про досягнення досконалості людини шляхом самозречення матеріального, допомогу убогим, успадкування вічного життя разом із Богом.
Тоді Антоній роздав увесь батьківський спадок бідним людям, доручив опіку над сестрою християнським благочестивим дівам, залишивши рідне місто і свій будинок. Усамітнення Антонія відбувалося поступово. Він запровадив для себе аскетичний спосіб життя. Спочатку він жив під керівництвом старця – анахорета, від якого здобував досвід подвижництва.
Згодом, залишаючи вчителя, Антоній усамітнився у поховальній печері, розташованій у Фіваїдській пустелі, неподалік від рідного дому. А вже потім, скориставшись запасом шестимісячного хліба, усамітнився в руїнах колишнього військового укріплення Піспір, розташованого на березі річки Ніл.
Так преподобний перебував в усамітнені двадцять років, зрідка розмовляв з людьми, які бажали бачити і чути великого християнського подвижника. Антонія неодноразово спокушала бісівська сила, але він перемагав її накладаючи на себе виконання важких обітниць. Він розмовляв із відвідувачами через зроблений у стіні вузький отвір. Не переставав поститися і направляти свої молитви до Бога.
305 року Антоній стає організатором та упорядником першого типу монастирського життя – анахоретства (відлюдництва). 311 року , за часу гонінь Церкви за римського імператора Максиміана, преподобний відвідує Олександрію. Там він опікується християнами, підбадьорює їхні дух та віру, зустрічається з віруючими у місцях, небезпечних для життя. 313 року авва вирушає до берегів Червоного моря, поблизу нинішнього Суецького каналу, де знаходився монастир. Піспірські гори стали єдиним монастирським укріпленням для Антонія Великого. Антоній займався землеробством, піклується про життя братів–анахоретів у Фіваїді.
У сімдесятирічному віці преподобний зустрічається з дев‘яносто річним святим Павлом Фівейським, який повідомив про припинення переслідування християн Римською імперією і появу єресі аріанства. Антоній приходить в Олександрію, вступаючи в диспут із єретиками. Аріани бажали схилити суспільство Олександрії, особливо хитких людей. Вони неправдиво говорили суспільству, що нібито Антоній вже перейшов до аріанства. Проте анахорет ніколи не був прихильником їхнього вчення, а твердо захищав істинну християнську віру. Тому визнаючи свою непричетність до аріанства, під час свого виступу прилюдно засудив їхнє зібрання і вчення. Поява анахорета сильно вплинула на натовп, який бачив міцну позицію Антонія. Пізніше його почали відвідувати натовпи людей, прагнучи звершення чуда. 357 року в єгипетському місті Фіви, у віці 106 літ, преподобний Антоній упокоївся .
Перед своєю смертю, подорожуючи зі своїми двома учнями останніх п’ятнадцять років свого життя, заборонив їм відкривати поховальне місце, побоюючись за те, що люди стануть його обожествляти. Мощі Антонія були віднайдені візантійським імператором Юстиніаном і урочисто перенесені із Фів до Олександрії, а звідти – у місто Константинополь. 980 року вони опинилися у Монт – Сен – Дідьє, (сучасний монастир Сент–Атуана-л‘Абеї), неподалік французької В‘єни, де перебувають і досі у великому ковчезі. Також фрагменти його мощей зберігаються від 1491 року у французькому містечку Арлі, а саме у цекрві святого Юліана.
У нашому храмі також присутня частка мощей преподобного Антонія Великого і- у його іменній іконі, розташованій у релікварії Всіхсвятського приділу.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.