За царювання імператора Антоніна, що посів Римський престол у середині II століття, у Римі мешкала багата жінка на ім’я Феліцата. У неї було сім синів – Януарій, Фелікс, Филип, Сильван, Олександр, Віталій і Марциал. Народилася вона 101 року по Р.Х. і всім серцем прийняла змалку Христову віру. І дітей своїх вона виховала у дотриманні християнських заповідей і чеснот. Хлопчаки з ранніх років відвідували богослужіння, які таємно проводилися в Римі першими християнами, були навчені пісням, читанню перших церковних книг, брали участь у богослужіннях. Головне, що турбувало Феліцату в піклуванні про дітей, – не стільки їх земний добробут, якого у родовитої римлянки було достатньо, скільки спасіння їх безсмертних душ. Жерці-ідолопоклонники помітили, що Феліцата не приносить жертви кам’яним богам і не приводить своїх дітей у капища для поклоніння ідолам, вони дізналися, що свята фактично визнає Христову віру і, крім того, розповсюджує її. Тоді вони донесли імператору Антоніну про “злочин”. Імператор був розлючений і провілив префекту Публію ув’язнити святу та її дітей, щоб змусити їх відмовитися від Христа, поклонитися ідолам і принести їм жертву. Знаючи, що вже не повернеться додому, свята Феліцата роздала все своє багатство і прийшла до префекта. Спершу Публій намагався умовити святу лестощами та обіцянками ще більшого багатства, потім залякував її муками і смертю дітей. Але свята Феліцата залишилася незмінною і молила Бога, щоб Він дав її юнакам, серед яких святий Віталій був одним із наймолодших, силу не залишати шлях спасіння. Потім Публій почав бити матір на очах у її дітей, але це було марним. Тоді він став катувати дітей, почавши зі старшого Януарія, потім настала черга Фелікса та всіх інших. Потім всю родину відправили у в’язницю. Префект доніс імператору про все, що сталося, і отримав від нього наказ – стратити всіх дітей по черзі, а матір – останньою. Свята Феліцата бачила, як гинуть її хлопчики, але молилася лише про одне – щоб вони були стійкими і, раніше від неї прийнявши мученицький вінець, знайшли Царство Боже. За ними постала перед Господом і свята їх мати. Це було приблизно 164 року. Після страти святих мощі їхні були взяті християнами і поховані в Римі, в церкві Санта-Сусанна.
Частка мощів святого отрока = мученика Віталія, пам’ять якого звершується 7 лютого, зберігається у нашому храмі, у Всіхсвятьскому приділі.
Частка мощів святого отрока = мученика Віталія, пам’ять якого звершується 7 лютого, зберігається у нашому храмі, у Всіхсвятьскому приділі.
