Вселенська (Батьківська) поминальна субота

Цього дня ( у суботу м’ясопусну) віруючі звершують поминання всіх від віку спочилих православних християн. Бо наша Свята Православна Церква, як ніжна і чадолюбива мати, піклується не тільки про спасіння живих, але поширює свою турботу і за спасіння душ матерів, отців і братів, що відійшли від нас. Вона зібрала нас сьогодні, щоб ми піднесли молитви до Господа за упокій всіх спочилих у місці світлому, в місці спокійному, де немає ні болі, ні страждання, але життя вічне. Ми стоїмо у цьому храмі та від імені земної, як її ще називають – мандрівної або войовничої Церкви, молимось за всіх тих, хто жив колись на цій землі, а сьогодні своїми безсмертними душами перебуває в загробному житті. Сьогодні всім нам Свята Церква дає велику розраду про наших дорогих і близьких, рідних і улюблених, щоб ми, як пише ап Павло в Посланні до Солунян, не були тими, «хто не має надії», що не були тими, «хто не вірить в життя, а вірить в смерть». І це до нас, нині живучих, звертається Святий Апостол: «Hе хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як iнші, що не мають надії». Ми ховаємо померлого, і його тіло кладеться в землю, як зерно. Так сіяч, який сіє зерно, сподівається, що зерно не тільки проросте, але і дасть плід. Звідси і наша православна традиція здійснювати поховання покійних. Душа безсмертна, вона підноситься до Бога. І там над нею чиниться суд. Далеко не завжди та чи інша людська душа має благословення від Бога увійти в спокій райський. На жаль, багато душ потрапляють в пекло. Тому, у часи заупокійних богослужінь, ми, вірячи в милосердя Боже, сподіваємось на те, що Господь є для кожної душі люблячим Отцем і за нашою молитвою може пробачити людину, дарувати їй Царство Небесне. Ми не повинні забувати покійних, бо вони – наші брати за духом і плоттю, які живуть зараз в іншому світі і чекають від нас молитовної допомоги. Бо Бог не сказав: любіть близьких, поки вони живуть на землі. Господь не обмежує любов до ближніх роками земного буття, а простягає її і в вічний потойбічний світ. Але чим, як не поминанням, чим, як не молитвою, ми можемо довести свою любов до спочилого? Кожному з нас бажано, щоб після відходу нашого з цього життя наші ближні нас не забували і молилися про нас. Колись великий православний святитель Іоан Золотоустий сказав, що, коли заради молитви однієї людини, все було врятовано, то, коли ми молимося за покійних, серед яких є той чи інший грішник, то Господь помилує його заради молитов Святої Церкви. Саме тому, брати і сестри, ми чинимо заупокійні молитви. Для цього Церква заповідала нам батьківські суботи, і сьогодні – одна з них. Сьогодні ми молимось не тільки за наших спочилих рідних. Ми підносимо молитву за всіх спочилих православних християн. Тому обов’язково мусимо молитися за всіх, хто загинув за Україну, хто виконав заповідь Христову «життя поклав за друзів своїх». Будемо вірити і знати, що через нашу молитву Господь упокоїть їх в Царстві Небесному, а через їхні молитви і нам подасть Свою Божественну благодать, яка «неміч в нас вилікує і нестачу нашу доповнить». Дуже швидко мине час і ми ввійдемо у Великий піст. Що нам робити, яке принести покаяння, щоб стати живими? Господь, кажучи про покаяння, не каже про якісь надзвичайні дії. Йдеться про змінення серця, про перехід від смерті до життя. Тож давайте зі щирим серцям, дорогі брати і сестри, викажемо свою любов до тих, що відійшли, та піднесемо щиру молитву до Христа Бога: “зі святими упокій, Христе, душі рабів Твоїх, де немає хвороби, ні печалі, ні зітхання, але життя безкінечне”.
У нашому храмі у суботу М’ясопусну були звершені уставні богослужіння, пов’язані з поминанням спочилих.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.