Десята п’ятниця після Пасхи – день вшанування Братсько-Борщагівської ікони Божої Матері

Десята п’ятниця після Пасхи (2018 року припадає на 22 червня) – саме цей день було здавна визначено Церквою, як дата вшанування чудодійного образу, з’явленного не пізніше XVIII cторіччя у селі Братська Борщагівка, поблизу колодязя, вода з якого багато віків вважалася цілющою і приваблювала багатьох паломників. Ця ікона знаходилася у окремому кіоті праворуч від іконостаса. Про час та обставини явлення Братсько-Борщагівської ікони не знайдено жодних письмових свідчень, хоч була вона дуже давньою, грецького живопису, і знаходилася у срібнозолоченій ризі. Впреше Братсько-Борщагівська ікона Божої Матері офіційно згадується як чудотворна у “Київському місяцеслові” (1832 р.), автором якого є Київський митрополит Євгеній (Болховітінов). Але ще його попередник по кафедрі, митрополит Самуїл (Миславський) (1783-1796), благословив видати “Подавальну книгу” для збору пожертв на срібний кіот для чудотворної ікони Божої Матері у Борщагівці. Проте поданий на світлині збережений її список (копія), датований ХІХ сторіччям, є “коронованим”, а такий звичай пошановувати чудодійні ікони виник на теренах Київської Митрополії під латинським упливом не пізніше половини ХVІІ сторіччя. Свого часу, у ХІХ ст., на прощу до цього образу, особливо в літню пору, стікалася велика кількість прочан з Києва й околиць, а щонеділі (в інших джерелах – щосуботи) перед нею читався акафіст до Божої Матері. Згідно з місцевим переказом, Борщагівську ікону було віднайдено сліпим ченцем, що мешкав близько десяти років на монастирському хуторі Києво-Братського монастиря на місці “малого” колодязя (за 80 саженів від “великого”), і цей чернець, помолившись, отримав прозріння.
Чому, власне, “Десята п’ятниця” визначена днем святкування образу? Ймовірно, так було вчинено церковними ієрархами задля викорінення поганських звичаїв, що прижилися у наших пращурів-християн і побутували багато років. До християнізації Русі народ серед інших богів вшановував культ Мокоші — богині материнства, милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, гадань, рукоділля, покровительки джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниці корів.
На думку історика Б. Рибакова, Мокоша була чи не центральною фігурою «народного» культу дохристиянської Русі, на відміну від «дружинного» культу Перуна. Особливою популярністю культ Мокоші користувався у жінок. Попри заборону священства цей ідол і надалі займав почесне місце в сакральній свідомості людей. Дослідники стверджують, що Мокоша почала вшановуватися під виглядом Параскеви-П’ятниці, Анастасії (Неділі) і навіть Богородиці. Подекуди риси згаданих постатей перемішувалися і плуталися. Культ християнської святої Параскеви-П’ятниці з ХІІ-ХІІІ століття в народній свідомості почав витісняти Мокошу.
В Давній Русі храми на честь Святої Параскеви-П’ятниці («П’ятницькі храми») будувалися у низинах біля самої води. Доречі, давній борщагівський переказ, записаний у ХІХ столітті, свідчить, що перший місцевий храм був у низині, на березі струмка, поблизу шанованої криниці.
Проте християнське духовенство наполягало на неприпустимості подібного “двовір’я” і всіляко намагалося виховати паству у щирій вірі в єдиного Бога. Церковні достойники протягом XVI – XVII ст. неодноразово виступали з гнівними заборонами цього свята, яке шанувалося навіть в середовищі священиків. В час відвідин України 1589 року Константинопольский патріарх Єремія відлучав від церкви тих, хто святкував п’ятницю, але працював у неділю. 1620 року Єрусалимський патріарх Феофан під час перебування в Києві казав: “Звичай святкування якогось свята Десятої П’ятниці – відкидаємо і відзначати його забороняємо”. Тоді ж на Десяту п’ятницю після Пасхи призначили запозичене в Католицької церкви свято Страстей Марії, так зване “Співстраждання Пресвятій Богородиці”. На початку XVIII ст. Священний Синод Російської Церкви заборонив старе українське церковне свято Десятої п’ятниці. Але, попри заборону, на місцевому рівні церковні святкування мали продовження, як це було і у борщагівській парафії. В багатьох місцевостях України, Білорусі та Росії на шанованих здавна джерелах, криницях, де люди таємно продовжували вшановувати Мокошу, Церква споруджувала храми або каплиці, які присвячувалися чи святій Параскеві, чи Божій Матері. На Галичині і зараз є звичай на свято Десятої п’ятниці плести громові віночки з жовтеньких квіточок безсмертника, які освячуються в храмі та кладуться в хаті за образи, “щоб від грому вберегтися” (за легендою Мокоша- дружина Перуна-громівника).
Ймовірно, все ж існує якийсь зв’язок між літописною місцевістю Желянь (названою від імені Желі, або Жалі – поганської богині скорботи, припускають, що там існувало капище) та струмком Желянь (Жаліна, Желяна), що згадується у літописах з 1093 до 1163 року. Зараз побутуютт різні думки стосовно розташування цієї водойми. Одні стверджують, що це є річка Борщагівка (Борщівка, Нивка, Нова Гребля), а інші вважають, що це її притока, яка бере свій початок у полях за Жулянським шляхопроводом (хутір Фермерський, “Рибний світ”) , перетинає залізничні колії, прямує до міста Вишневого, і далі протікає південною частиною Софіївської Борщагівки, де в одному зі ставків зливається з річкою Борщагівкою.
Братсько-Борщагівська ікона Божої Матері перебувала в нашому храмі до його закриття 1935 року. Подальша її доля – невідома. Поданий тут список образу, датований ХІХ сторіччям, зберігається у Росії, в Мосоковській області, в селі Ісакове, де при Патріаршому подвір’ї знаходиться Музей ікон Божої Матері.
Про те, як відбувалося свято “Десятої п’ятниці” або “Десятухи” у нас вдавнину, можна уявити з репортажу російських етнографів, записаному на теренах етнічного прикордоння – с. П’ятницьке Брянської області РФ.
http://www.culture.ru/…/prazdnik-desyatoy-pyatnitsi-v-s-pya…
Остання світлина – “Свята криниця” у “священному” ясеневому гаю, зараз посвячене на честь святої Параскеви, церковне вшанування – “Десятуха” (десята п’ятниця після Пасхи) – Краснопільський район, Могильовська область, Білорусь.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.