8 січня 2019 р. Святійший Патріарх Філарет очолив у Володимирському кафедральному соборі святкову Велику вечірню.
Його Святості співслужили намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря архієпископ Вишгородський Агапіт, архієпископ Ізяслав, єпископ Васильківський Лаврентій, настоятель Володимирського кафедрального собору протоієрей Борис Табачек, настоятелі столичних храмів, викладачі Київської православної богословської академії у священному сані та соборне духовенство.
Після Вечірньої архієпископ Агапіт звернувся до Святійшого Владики зі словами вітання:
«Ваша Святосте, Святійший наш Отець і Патріарх!
Христос Народився – Славімо Його!
Сьогодні ми зібралися у Володимирському соборі для того, щоби спільною молитвою продовжити прославляти Різдво Христове. Чому ми прославляємо цю подію, хоча вона відбулася понад 2000 років тому в далекій країні? Чим викликано нашу радість?
Ми радіємо тому, що у цей світ прийшов Спаситель, що Предвічний Син Божий став також і Сином Людським, народився від Духа Святого і Марії Діви «заради нас людей і заради нашого спасіння».
Тобто відбулося не просто народження праведника чи пророка, який сповіщав волю Божу людям. Такі пророки і праведники народжувалися і раніше, але сама їхня проповідь не могла змінити природу людини, очистити її від гріха та дії зла. Але у Вифлеємі Юдейському народився Син Божий, Який як Всесильний і Творець, має владу очистити людину від гріхів, звільнити від смерті, а як Син Людський – добровільно приймає волю Божу і виконує її. Народився родоначальник оновленого людства, Новий Адам. Бо як через гріх прабатька Адама всі люди стали смертними, так через Христа – Нового Адама – ми отримуємо життя вічне.
Отже ми святкуємо не просто давню величну подію, але прославляємо те, що має безпосереднє відношення до кожного з нас. Бо заради кожного з нас відбулося Різдво Христове, і зірка Вифлеємська кожного кличе до вертепу – поклонитися Спасителю світу. Вічне життя вже відкрилося для всіх нас через Христа Спасителя – але від нас залежить, якою буде ця вічність. Бо праведників чекає вічне блаженство з Богом, а грішників – вічне осудження.
Тож радіючи Різдву Христовому, ми повинні пам’ятати і про свої обов’язки, щоби виконуючи волю Божу, ми особисто досягали спасіння. Щоб були серед тих, хто прийняв Христа, а не тих, хто Його зневажив і відкинув.
Ваша Святосте!
Ви – для всіх нас приклад того, як треба виконувати волю Божу та служити Церкві. В юності через важку втрату – загибель батька на війні – Ви навернулися до віри в Бога і все своє життя присвятили Йому. Ані тиск безбожної влади, ані погрози навіть смертю – ніщо не змусило Вас віступити від Істини. І Бог, бачачи Ваше серце, поклав на Ваші плечі важкий хрест високого ієрархічного служіння.
Ззовні це служіння виглядає як оточене почестями, однак лише той, хто працює, щоби звершувати його гідно, знає, яким важким тягарем воно є, з якими скорботами сполучене. Тож ми і всі вірні єдиної Помісної Української Православної Церкви молимося за Вас, щоби Бог і надалі зміцнював Ваші сили, давав добре здоров’я і довголіття. Щоби від Вашої віри – зміцнювалася віра наша, щоби від Вашої мудрості – ми отримували напоумлення, щоби Ваш приклад невтомного і відданого служіння Богу, Церкві та рідному українському народу – надихав нас і багатьох на таку саму віддану працю.
За кілька тижнів ми будемо відзначати 90-ліття від Вашого народження. Це справді Патріарший вік, і ми дякуємо Господу за те, що у такому віці Ви маєте сили і здоров‘я, невтомно служите і трудитеся для Церкви і України.
Днями відбулася історична подія – отримано Томос про автокефалію Української Церкви і вона офіційно включена у число визнаних Помісних Православних Церков. Майже тридцять років тому Ви, Ваша Святосте, розпочали боротьбу за незалежну Українську Церкву, Ви у несприятливих умовах розбудовували її, зміцнювали та утверджували її авторитет в суспільстві. Під Вашим керівництвом наша Церква стала найбільшою в Україні, а коли вороги з війною прийшли на нашу землю – Ви закликали всіх допомагати армії та протистояти агресору, захищати рідний край, чим було зроблено винятковий внесок у збереження державності. Отримання Томосу, початок нового етапу розбудови Української Церкви вже як рівноправної з іншими Помісної Церкви-Сестри – теж Ваша велика заслуга, за що всі ми вдячні!
Ваша Святосте!
Знову і знову вітаючи Вас з нагоди Різдва Христового, просимо Вас про молитву і благословення. А на знак нашої любові до Вас прийміть оці квіти!
Εις πολλά έτη Αγιώτατε δέσποτα!».
На завершення свого слова владика Агапіт підніс Святійшому Владиці квіти.
Патріарх подякував архіпастирям, духовенству та всім присутнім за вітання і молитви та виголосив повчальне слово:
“Ваше Високопреосвященство, всечесні отці, дорогі браття і сестри!
Я дякую за те, що ми зібралися сьогодні, щоб прославити Господа нашого Ісуса Христа, Який смирив Себе до такого стану, до якого ніхто із нас смиритись не може. Він, будучи Богом, народився від людини, Невмістимий вміщається в утробу Пресвятої Діви Марії. І не тільки в цьому виявилося приниження, смирення Господа нашого Ісуса Христа, а й в тому, що все Своє життя на землі, тридцять три роки Він виконував волю Божу, будучи Богом виконував волю Божу як людина. І був таким слухняним, як говорить апостол Павло, що був слухняним аж до смерті і смерті хресної. І цим самим Господь Ісус Христос не тільки визволив нашу людську природу від гріха і від смерті, а й накреслив нам шлях, яким ми можемо йти і спастись від гріха і від смерті, від вічних страждань. Тобто через смирення і виконання волі Божої. Тому кожний із нас повинен з одного боку виконувати волю Божу, а з другого боку не пишатись собою, а бути смиренним як Господь наш Ісус Христос.
Ми отримали статус автокефальної Церкви. Це не значить, що до цього акту – Томосу про автокефалію ми не були Церквою, ми були Церквою такою ж Церквою як і всі інші тільки не визнавали нас, що ми є незалежна Церква. В цьому і є вся різниця, а в іншому ми така ж Церква як всі інші Православні Церкви. Ми дякуємо Богові насамперед, що Він привів нас до такого стану. Не ми зробили це, а зробив Бог. Яким чином? Він створив такі умови, що іншого шляху як надати нам Томос про автокефалію Української Церкви не було, ні у Вселенського Патріарха Варфоломія, ні у нашого Президента. Тому що Господь, як я вже сказав, створив такі умови, що треба йти тільки цим шляхом і ми вдячні і Вселенському Патріарху за його мужність, бо Москва тиснула на нього дуже сильно, але він витримав цей тиск, так само вдячні і нашому Президенту, тому що без його наполегливості, без його мудрості ми б не провели Собор. Бо Собор об’єднавчий, який відбувся 15 грудня висів на волоску, він міг не статись, якби не наполегливість і мудрість нашого Президента. То ми вдячні і одному – Патріарху і Президенту. Але цього всього б не сталось якби не було Київського Патріархату, бо кому надавати Томос про автокефалію? Неіснуючій Церкві чи маленькій Церкві? А через те, що Київський Патріархат став найбільшою в Україні Церквою і стало питання про надання цій Церкві Томосу про автокефалію. Тому ми трудились разом всі і архієреї, і духовенство, і головне народ, тому що якби народ за нами не пішов, то не було б великої Церкви. Але народ пішов за нашою Церквою, тому що бачили, що це є дійсно істинна Українська Православна Церква, а не та Московська, бо вона тільки прикрилась українською назвою, а служила інтересам Москви. А ми, наша Церква служили українській державі, українському народу і доказом того є та війна, яка хоч і не закінчилась, але закінчиться незабаром. Завдяки тому, що наша Церква підтримала армію насамперед, ви знаєте в якому стані була наша армія, небоєздатною, але завдяки підтримки нашої Церкви, українського народу, який спонукала наша Церква допомагати нашій армії, ми агресора не пустили за межі одної третини Донбасу.
Тому ми повинні дякувати Богові, що Господь давав нам силу і показував шлях, яким треба йти, а ми виконували Його волю, через те, що ми виконували Його волю Він і допомагав нам. А якби ми не виконували волю Божу, то Господь би не допомагав, так само як Він не буде допомагати і не допомагає агресору. Рано чи пізно агресор буде знищений, тому що йде не Божою дорогою: будучи православними християнами, вбивають своїх братів. І я ще на початку сказав, що Путін – це другий Каїн, який вбиває своїх братів.
Ми, дорогі браття і сестри, повинні розуміти, що процес утворення єдиної Помісної Автокефальної Незалежної Української Церкви не закінчився. Нам ще треба об’єднати ту частину української Церкви, яка знаходиться під омофором Московського Патріарха, ось з ними нам треба з’єднатися і створити одну українську Церкву, але не митрополію, як ми маємо сьогодні згідно із Томосом, а нам треба створити Патріархат, ми є Патріархат, але ми не визнаний Патріархат, а нам треба зробити так, щоб нас визнали Патріархатом, щоб на чолі визнаного Патріархату стояв не митрополит, а стояв Патріарх. І ми досягнемо цього, тому що наша Церква якщо об’єднається в одну – буде однією з найбільших Православних Церков, після Російської Церкви, а може і такою ж рівною як і Російська Церква. То хіба ми недостойні бути в статусі Патріархату? Достойні. Але треба нам пройти ще цей шлях, як ми пройшли шлях до отримання Томосу про автокефалію, але в статусі митрополії.
Тому будемо і надалі працювати, молитися, просити Бога, щоб Він керував нами, направляв на вірний шлях, а ми вірні Його раби і виконавці Його волі. Йому слава навіки-віків.
Христос народився!”.
Після многоліття Патріарха Філарета співом колядок привітали діти недільної школи Володимирського собору.
Святійший Владика подав благословення віруючим, а дітки ще й отримали солодкі подарунки.
