У літопису кожної церкви є людські постаті, які згадуються по-особливому: вони немов ті світочі та будівничі – відновлювали чи підносили свій Дім Божий та його святині на більш вищий рівень пошанування побожним людом та своїми трудами множили його славу у цілій околиці. Зокрема, такими благодійниками були так звані ктитори – частіше за все світські особи, котрі перш за все дбали за благо свого храму. У історії нашої парафії теж були такі. Так, для істотного піднесення статусу давньої церкви Життєдайного Джерела у Братській Борщагівці у 70-80-ті рр. XVIII століття надзвичайно багато зусиль було докладено молодим канцеляристом Київського подільського магістрату Паньком-Пантелеєм (Пантелеймоном) Зарчинським. Цьому побожному чоловікові довелося уперше потрапити на прощу до нашого старого храму 1777 року у той час, коли на парафії порядкував не надто дбайливий панотець і Пантелеймонові дуже став пекти той певний занепад, який він тут, напевно, побачив. І він не просто «прикипів» до борщагівської церкви, а став уболівати за неї, у її оновленні він побачив свою певну місію. Храм вже мав новоявлений чудотворний образ Божої Матері і, не виключено, саме потреба його прославлення – можливо, після певних бачених ним чудес від ікони – зробила переворот у серці Зарчинського і той, після перших відвідин Братської Борщагівки, став нашим храмовим ктитором. За наступні сім років – до 1784 року – у церкві Життєдайного Джерела було здійснено капітальні ремонтні роботи, до неї надійшло шляхом дарування та придбання значне число церковного начиння (про це ми мали змогу окремо писати у історії нашого храму). Загалом на це усе було витрачено чималі кошти. Врешті-решт, незабаром усі зусилля Зарчинського себе виправдали: до Братсько-борщагівської парафії прийшла поміж киян слава місця явлення та зберігання чудотворного образу Богоматері, що, зрештою, стало знаковим моментом у подальшій історії нашого храму – у ХІХ – на початку ХХ століть.
Але згадати про Пантелея Зарчинського ми вирішили саме зараз геть не випадково. У його біографії був один істотний пробіл, заповнити який ніяк не вдавалося майже п’ятнадцять років. Відомо було, що Панько був вихідцем із закордонної на той час Правобережної України, котра знаходилася у складі Польщі, та закінчив Києво-Могилянську Академію. Зрештою, після стількох згаданих трудів на благо нашої церкви місцеві розчулені парафіяни переконали Зарчинського посвятитися у стихар, аби служити тут принаймні дячком та клопоталися перед духовним правлінням у цій справі (що й було, звісно, ухвалено). Проте із незрозумілих причин Пантелеймон прослужив у Братській Борщагівці лише кілька років і далі – наче пропав…
І тільки оце днями, працюючи у столичному Центральному державному історичному архіві над іншою темою, цілком випадково …вдалося натрапити на його слід і отримати таку довгоочікувану відповідь на питання – куди, власне, він подівся у 1780-х роках!
А виявилося, що Пантелеймон невідовзі потому, як «зник із обрію» у Братській Борщагівці, рукоположився і отримав собі парафію у рідній підпольській Україні. Так, за даними сповідальних розписів Смілянської протопопії Переяслівсько-Бориспільської єпархії за 1788 рік, панотець Пантелеймон Зарчинський вже служив при церкві святого великомученика Димитрія аж у селі Кам`яноватці Вільшанського маєтку-губернії (нині це село Кам`януватка у Шполянському районі на Черкащини)! З великою вірогідністю можна припускати, що він і був родом власне з тих черкаських країв; і коли з`явилася нагода посісти парафію на батьківщині, він звернувся до Консисторії з проханням про своє рукопокладення.
Не менш важливими для нас є й отримані нові біографічні відомості про вік та склад родини Зарчинського. Панотцеві на той момент було 37 років, його дружиною була 26-річна Ганна. Священниче подружжя мало двох дітей – шестирічного Лавріна та однорічну Настю. Судячи з віку паніматки та старшої дитини, можна припустити, що Пантелеймон цілком міг брати шлюб, а пізніше хрестити свого сина саме у нашій борщагівській церкві.
Незабаром маємо надію вже отримати ще більш пізню інформацію про долю Зарчинського із консисторських відомостей.
Таким чином, вдалося істотно заповнити існуючу лакуну у біограмах церковно-служителів нашої парафії та повернути ще одну сторінку її історії.
Захарченко Роман
