Святитель Мелетій, архієпископ Харківський

25 лютого Православна Церква вшановує святителя Мелетія, архієпископа Харківського і Охтирського (в світі – Михайло Іванович Леонтович). Він народився 6 листопада 1784 року в селі Старі Санжари Полтавської губернії.
У 1808 році Михайло Леонтович успішно закінчив Катеринославську духовну семінарію. Як найкращий учень він був направлений архієпископом Катеринославським Платоном у Петербург, до Олександро-Невської академії. Закінчивши академію 1814 року зі ступенем магістра, Михайла було призначено ад’юнкт-професором грецької мови.
З 11 березня 1817 року Михайла Леонтовича призначили секретарем заснованого при академії Будівельного комітету.
30 липня 1817 року його перевели у Київську духовну семінарію на посаду інспектора, де він був професором церковної історії та грецької мови. Коли 28 вересня 1819 року на базі ліквідованої Києво-Могилянської академії була відкрита Київська духовна академія, Михайло Леонтович став її першим інспектором.
11 лютого 1820 року, напередодні дня пам’яті святителя Мелетія Антиохійського, в соборному храмі Київо-Братського монастиря він був пострижений у чернецтво з ім’ям Мелетій. Постриг здійснив Київський митрополит Євгеній (Болховітінов). 22 лютого 1820 року інок Мелетій був посвячений митрополитом Євгенієм в сан ієродиякона, 25 лютого – на ієромонаха.
9 серпня 1821 отець Мелетій був призначений ректором Могилевської духовної семінарії та настоятелем Кутеїнського Оршанського монастиря зі зведенням у сан архімандрита. У серпні 1823 року його перевели на посаду ректора Псковської духовної семінарії, а 24-го січня 1824 року архімандрит Мелетій був призначений ректором Київської духовної академії.
У жовтні 1826 року було визначення Святійшого Синоду про призначення архімандрита Мелетія єпископом Чигиринським, вікарієм Київської єпархії та настоятелем Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. 19 жовтня 1826 року відбулося його наречення на єпископа, а 21 жовтня в Києво-Софійському соборі була здійснена архієрейська хіротонія.
З батьківською любов’ю піклувався святитель про юних студентів, виховуючи їх у дусі відданості Церкві Христовій. Особливою турботою святителя було піклування про бідних, вдів і сиріт. Часто відвідував він ув’язнених і для їх розради здійснював Богослужіння у тюремних церквах. Не менше дбав святитель і про духовне опікування братії Михайлівського монастиря. Усними повчаннями і особистим прикладом він виховував у насельників обителі дух справжнього подвижництва. Святитель Мелетій говорив: “Покора – охоронний меч, з ним безпечно пройдеш землю, пекло і досягнеш Неба”.
У квітні 1828 року святитель Мелетій отримав призначення на Пермську кафедру.
Суворий до самого себе, святитель був суворим і до інших. Для підготовки обраних кандидатів до прийняття сану святитель Мелетій сам написав для них так званий “Ставленницький катехизис”. У серпні 1831 року святитель Мелетій був переведений на Іркутську кафедру, зі зведенням у сан архієпископа.
Велику увагу приділяв владика освіті малих народів Російської імперії світлом євангельського вчення. Святитель заснував церкви на півночі Камчатки, у північно-східній частині Іркутської єпархії та вздовж річки Алдан, на шляху від Якутська до Охотська. Він часто оглядав велику єпархію, був на узбережжі Охотського і Льодовитого морів, у межах Північної Америки, де тоді працював славетний “Апостол Сибіру” священник Іоан Веніамінов, згодом святитель Інокентій Іркутський (пам’ять 23 вересня і 31 березня). Подорожуючи Сибіром і берегом Тихого океану, святитель Мелетій нерідко спілкувався з населенням, що сповідувало ламаїзм. Святитель із лагідністю переконував їх залишити помилки і пояснював євангельські істини поганам тунгусам, бурятам, камчадалам, а також жителям і Алеутських і Курильських островів.
Після невтомних праць святителя здоров’я погіршилося, і його перевели у 1835 році на Слобідсько-Українську кафедру (згодом Харківська та Охтирська).
І тут святитель Мелетій приділяв велику увагу духовним навчальним закладам, багато дбав про побут та освіту духівницва.
Він порушив питання про відновлення тих монастирів і духовних училищ, які скасувала імператриця Катерина II 1786 року. Велику увагу приділяв святитель боротьбі з розколом старообрядництва.
2 липня 1839 року святитель Мелетій очолив торжество у м. Охтирці з нагоди 100-річчя від дня свого з’явлення чудотворної ікони Божої Матері, що зветься Охтирською.
Блаженна смерть святителя настала в ніч на 29 лютого 1840 року. Після причастя, зі словами “Нині відпускаєш”, святитель осінив себе хресним знаменням і, звертаючись до всіх із словами “Вибачте мене”, – відійшов до Господа.
4 березня 1840 року архієпископ був похований єпископом Курським Іліодором в усипальниці під Хрестовою церквою Покровського монастиря.
З перших днів кончини святителя віруючі люди твердо спиралися на заступництво святого Мелетія перед Богом і отримували благодатну допомогу: зцілення в хворобах, розраду в утисках і позбавлення від злих обставин.
1948 році труна з мощами святителя Мелетія була перенесена у Благовіщенський кафедральний собор, де знаходиться і до цього дня, будучи духовним притулком та молитовним розрадою віруючих людей.
Від дня затвердження в 1977 році Священним Синодом служби з акафістом святителю Мелетію віруючі харків’яни з радістю поспішають по середах ввечері в собор, просячи тут молитовного клопотання святителя про добрий стан Святої Церкви, про мир і добробут Вітчизни.
Частка мощей святого Мелетія Харківського знаходитсья у нашому храмі: у релікварії Всіхсвятського приділу.