У третю неділю після Пасхи Церква вшановує святих жінок-мироносиць, відзначаючи цей день як загальне святовсіх жінок-християнок. Мироносиці – це ті жінки, які рано-вранці на світанку принесли до гробу Господнього миро (запашну олію), щоб, згідно з тогочасним звичаєм, намастити ним тіло свого померлого Вчителя. За який подвиг Церква так вшановує жінок-мироносиць?
Коли Господа нашого Ісуса Христа було віддано на тортури і розп’яття, Його налякані учні, окрім святого апостола Іоана Богослова, розбіглися, а біля хреста до останнього залишалися ті, хто під час земного життя Спасителя вірно та смиренно супроводжували Його. Була там Мати Ісуса Христа, а також інші жінки, які прийшли з Ним із Галілеї і які з любов’ю та відданістю служили Йому (Лк. 8: 3). Не всі імена жінок-мироносиць нам відомі, євангелисти згадують про Марію Магдалину, Марію Клеопову, Соломію, Іоанну, Марфу і Марію, Сусанну. Саме ці жінки були першими, які прийшли намастити тіло Ісуса Христа. Вони не побоялися ні переслідування старійшин, ні варти, яка охороняла гріб Спасителя, ні інших небезпек. Жінками керувала любов – та, якої їх навчав Господь і яка долає всі перешкоди, навіть смерть.
Саме тоді, бажаючи смиренно виконати людське, вони отримали Божественну звістку – стали першими, кому ангел сповістив про Воскресіння Господнє, а трохи згодом Сам Спаситель явився мироносицям та промовив: «Радуйтеся!», і саме вони були послані сповістити ученикам Христовим про воскресіння Господа нашого Ісуса Христа (Лк. 28: 1 – 10). Таким чином, жінки-мироносиці стали апостолами для апостолів (нагадаємо, апостол – від грец. ἀπόστολος – посланець), і першими серед людей поширили звістку про Воскресіння Христове, про перемогу життя над смертю.
Віра, любов і відданість, які виявляли жінки-мироносиці, потрібні нам усім, без виключення. Жінки-мироносиці, які йшли до місця поховання і смерті, знайшли велику радість – бо їхня любов і віра привели до найкращого. Тож нехай Господь укріпить і в нас цю віру, бо знаємо зі Священного Писання: «Все можливе віруючому» (Мк. 9: 23).
