Преподобномученик Микита Стовпник

6 червня – пам’ять преподобномученика Микити Стовпника. Святий Микита Стовпник (1122? — 24 травня 1186) був уродженцем міста Переславля Заліського і відповідав за збір податей та податків. У 1152 році князь Юрій Довгорукий переніс місто Переславль і кам’яний храм на честь Всемилостивого Спаса на нове місце. У зв’язку з витратами на будівництво міста та храму був проведений посилений збір податків з жителів. Микита, який керував цими зборами, грабував жителів, набираючи величезні суми грошей для себе. Так тривало багато років.
Одного разу він прийшов до церкви і почув за Богослужінням слова з книги пророка Ісаї: «Умийтесь, очистіть себе! Відкиньте зло ваших вчинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро, правосуддя жадайте, карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь!» (Іс. 1, 16-17).
Наче громом був вражений він цими словами, що проникли в глибину його серця. Всю ніч Микита провів без сну, згадуючи почуті слова. Проте вранці він вирішив запросити друзів, щоб у веселих розмовах забути жахи минулої ночі. Проте, коли дружина стала готувати обід для частування гостей, то раптом побачила в киплячому казані то спливаючу людську голову, то руку, то ногу. Жах обійняв бідну жінку і вона кинулася за Микитою, який побачив в казані те ж саме. Раптово в ньому пробудилась совість, і він ясно усвідомив, що своїми поборами вчиняє як вбивця. «Горе мені, багато я згрішив! Господи, настав мене на шлях Твій!» З такими словами вибіг він з дому.
У трьох верстах від Переславля був монастир святого великомученика Микити, куди і прийшов приголомшений страшним видінням Микита. Зі сльозами він припав до ніг ігумена і просив спасти його грішну душу. Тоді ігумен вирішив випробувати щирість наміру та покаяння і дав Микиті перший послух, який полягав у тому, щоб три дні стояти при монастирських воротах і сповідувати всім, хто проходив повз нього, свої гріхи. З глибоким смиренням Микита прийняв перше випробування. Через три дні ігумен згадав про свого послушника і послав одного ченця подивитися, як він. Але чернець знайшов Микиту не на колишньому місці біля воріт, а лежачим в болоті. Він був весь покритий комарами та різними мошками, все тіло його було в крові та ранах. Тоді сам ігумен з братією прийшов до добровільного страждальця і запитав: «Сину мій, що ти робиш з собою?», «Отче! Спаси мою грішну душу», — відповів Микита. Ігумен одягнув його у волосяницю, сам ввів у монастир і постриг в чернецтво.
Всім серцем прийнявши чернечі обітниці, преподобний Микита проводив дні і ночі в молитві, співі псалмів та читанні житій святих подвижників. З благословення настоятеля він поклав на себе важкі вериги і на місцях своїх чернечих подвигів викопав два глибоких колодязі. Незабаром преподобний підсилив свій подвиг — він викопав глибоку круглу яму і там, поклавши на голову кам’яну шапку, став, подібно древнім стовпникам, на молитву. Тільки блакитне небо та нічні зірки бачив він із дна свого стовпа-колодязя, та ще вузький підземний хід під церковну стіну, по якому преподобний Микита ходив до храму на Богослужіння.
В цій обителі преподобний Микита завершив своє життя мученицькою смертю. Одного разу вночі родичі святого, які приходили до нього для благословення, спокусилися блиском його вериг та хрестів, прийнявши їх за срібні і вирішили заволодіти ними. У ніч на 24 травня 1186 року вони розібрали покриття колодязя, вбили подвижника, зняли з нього хрести й вериги, загорнули їх у грубу полотнину і втекли.
Перед ранковим Богослужінням паламар, який прийшов за благословенням до святого, побачив розібраний дах і відразу ж повідомив про це ігумена. Намісник з братією поспішив до стовпа преподобного і побачив святого вже мертвим.
Тим часом вбивці, зупинившись на березі Волги, вирішили поділити здобич, але побачивши, що це не дорогоцінне срібло, а просте залізо, кинули все награбоване в річку. Господь прославив і ці видимі знаки таємних подвигів і тяжких трудів святого. У ту ж ніч Симеон, благочестивий старець Ярославського монастиря на честь святих апостолів Петра та Павла, побачив над Волгою три яскраві промені світла. Він повідомив про це настоятеля монастиря і старійшину міста. Собор священників та численні городяни, які зійшлися до річки, побачили три хрести і вериги «що наче дерeво у водах волзських пливли». З трепетом та благоговінням вони перенесли вериги в обитель великомученика Микити та поклали їх на могилу преподобного. При цьому відбулися численні зцілення.
Близько 1420-1425, святитель Фотій, митрополит Московський, благословив відкрити мощі святого Микити. Ігумен монастиря з братією звершив молебень, потім відкрили бересту, якою було обгорнуте нетлінне тіло, але раптом могила закрилася землею, і мощі залишилися під спудом. В 1511-1522 був споруджений храм в ім’я преподобного Микити, а в XIX столітті протоієрей А. Свірелін склав акафіст святому.
Зараз мощі святого Микити Стовпника спочивають в раці біля вівтаря в Благовіщенському храмі. Тут же висить частина його залізних вериг — хрест (рази в два-три більший від священицького) і два менші хрести, скріплені ланцюгом.
Ще за життя преподобний Микита здобув дар зцілення і став допомагати хворим.
Близько 1515 року Переяславський диякон Євстафій збожеволів, проте зцілився, коли на нього поклали залізні вериги святого Микити Стовпника.
1884 року Іван Федорович Турков після молитви до святого Микити отримав зцілення від тілесної слабкості.
У відповідь на молитви преподобний Микита допомагає при паралічу, при травмах з втратою кінцівок, а також у разі безсоння.
Йому також моляться, коли немає надії на одужання, і коли треба полегшити муки хворого проханням, щоб той скоріше був покликаний до Бога.
Вериги святого Микити, які зберігаються в Микитському монастирі, паломники покладають на біснуватих для вигнання демона.
Вода з Микитського джерела, яке знаходиться поблизу монастиря, що було викопане преподобним Микитою, вважається святою і допомагає від багатьох хвороб.
Частка мощей святого Микити Стовпника зберігається у нашому храмі: у релікварії Всіхсвятського приділу.