Забутий Борщагівський погост

Якось, розпитуючи місцевого старожила Володимира Гудзенка, рід якого мешкав уБорщагівці ще від XVIII сторіччя, про минуле нашого храму і навколишніх сіл, дізнався наступне. Як розповідав пану Володимиру його дід, що перша (дерев’яна) церква у Братській Борщагівці була побудована на кладовищі, щоправда не відомо, коли саме. Така теза викликала подив, адже на існуючому Братському кладовищі нема жодних натяків на колишню присутність храму. Нема також жодних письмових документів, які б підтверджували таку думку. До того ж у ті часи храми парафіяльні будувалися у найлюдніших місцях поселень, зазвичай – у центральній частині. Братське кладовище, відоме за документами і знайденими на місці артефактами, існувало з XVIII сторіччя. Воно було розташоване на пагорбі за межами селянських подвір’їв. Крім того Борщагівський храм ікони “Живоносне Джерело” був збудований неподалік від існуючої раніше каплиці над криницею (у тодішньому “двірці” Братського монастиря). Що ж це було за кладовище навколо храму? Дане питання прояснює документ ХІХ століття, а саме метрична книга церкви села Братської Борщагівки за 1858 рік. Там, зокрема, йдеться про те, що 17 січня упокоївся, у віці 41 року, настоятель місцевого храму священник Феодор Романович Сікорський. Причиною його смерті була хвороба – сухоти (“чахотка”). Сповідь і причастя вмираючого здійснив священник із села Скиток (нині – Липовий Скиток, Васильківського району) отець Павло Заванліповський. Чин поховання, 20 січня 1858 року, був звершений собором духівництва та причту благочиння (“7-ї частини Київського повіту”), до якого належала Братська Борщагівка. Отець Феодор Сікорський – Старший був похований… “НА ЦЕРКОВНОМ ПОГОСТЕ”, тобто на прихрамовій території, огороженій парканом. Первісно саме загорожена прицерковна земля називалася на Русі “погостом”. А пізніше цим ім’ям почали нарікати кладовища, що виникали на таких територіях, а згодом – православні цвинтарі взагалі. У зв’язку з моровицями в Російській імперії з кінця ХVIII століття царськими указами були заборонені масові поховання на прихрамових територіях парафіяльних церков. Виняток робився лише для людей заслужених: місцевих кліриків або визначних благодійників, ктиторів. Швидше за все, поховання отця Феодора біля старої Борщагівської церкви було не одиничним. Хоча метрична книга за цей рік не повідомляє про інші поховання на цьому погості. Мешканців Братської та Микільської Борщагівок ховали на вже згаданому Братському цвинтарі, який у документах того часу фігурує як “Общєствєнноє кладбіще”, а спочилих селян Борщагівки Софійської, яка теж належала до парафії храму “Живоносного Джерела”, ховали на однойменному цвинтарі у їхньому селі. Михайлівська Борщагівка, що належала тоді до іншої парафії, мала власне однойменне кладовище. Місце старого храму і його погосту можна визначити за планами і мапами Братської Борщагівки XVIII – початку XX століття. Дерев’яний храм, що діяв у 1754 – 1864 роках і був збудований на місці давнішнього, знаходився на місці зараз фактично не забудованому: це – галявина між ЖЕКом та школою N 235, метрів за 50 на південний захід від сучасного храму. Тому легенда від пана Гудзенка правдива, лише не храм постав на місці кладовища, але погост утворився навколо церкви.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.