14 серпня Свята Православна Церква відзначає одне з найбільших свят – Винесення чесного дерева Животворчого Хреста Господнього. Також цього дня вшановується пам’ять старозавітних мучеників Маккавеїв (166 р. до Р. Х.).
Основне свято цього дня називається “Походження (винесення) чесного дерева Животворчого Хреста Господнього”. Втім, таємничий вираз “походження дерева Хреста” означає просто хресну ходу.
У грецькому Часослові 1897 року так пояснюється виникнення цього свята:”Внаслідок хвороб, які часто траплялися в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Дерево Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і відвернення хвороб. Напередодні, виносячи Хрест з царської скарбниці, клали його на святому престолі Великої Церкви (на честь Святої Софії – Премудрості Божої). Від цього дня до Успіння Пресвятої Богородиці, творили літії (короткі молебні) по всьому місту і пропонували Хрест народу для поклоніння. Це і є винесенням Чесного Хреста”.
У нашій Церкві це свято з’єдналося зі спогадом Хрещення Русі 988 року. Згадка про день Хрещення Русі збереглася в Хронографіях XVI століття: “Крестися князь великий Владимир Киевский и всея Руси августа І”. У “Сказанні дійсних чинів святої соборної і апостольської великої церкви Успіння”, складеному в 1627 році за благословінням патріарха Московського Філарета (Романова), дається таке пояснення свята 1 серпня: “А на происхождение в день Честного Креста бывает ход освящения ради водного и просвещения ради людского, по всем градам и весем”.
Цього ж дня встановлено свято Всемилостивому Спасителю Христу Богу і Пресвятій Богородиці на честь перемоги в 1164 році великого князя Андрія Боголюбського в поході проти волзьких булгар, а також перемоги грецького імператора Михаїла над сарацинами (арабами).
За прийнятим в Православній Церкві чином цього дня здійснюється поклоніння Хресту (за чином Хрестопоклонної неділі Великого посту) і мале освячення води. Разом з освяченням води освячується також мед нового збору (звідси народна назва свята – Медовий Спас).
Святі сім мучеників Маккавеїв, матір їхня Соломонія та вчитель їх, Елеазар.
Про мучеників Макавеїв розповідається в 2-ій Книзі Макавеїв у Біблії, відомий також окремий твір на цю тему Йосифа Флавія. Події, висвітлені в цій книзі, належать “до періоду гонінь сирійського царя Антіоха IV Епіфана (176-164 до Р. Х.), який здійснював політику інтенсивної еллінізації Юдеї. Ця політика супроводжувалася спонуканням євреїв до участі в язичницьких жертвопринесеннях, порушенні суботи та інших “законів батьківських”. За відмову прийняти язичництво тисячі юдеїв були страчені Антіохом”.
Так, жертвами стали немолодий вчитель Елеазар, а також сім його учнів зі своєю матір’ю, які за відмову їсти свиняче м’ясо зазнали жорстоких мук і смерті. Спочатку був замучений Елеазар. Потім брати, яких мати всіляко надихала, мужньо зазнавши муки, гідно зустріти смерть. Після чого гонителі вбили і її. Перед лицем смерті всі вони твердо сповідували віру в Єдиного Бога і воскресіння мертвих. Один із синів, помираючи, говорив: “Ти, мучитель, позбавляєш нас цього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного”. Інший, простягнувши руки для відсічення, сказав: “Від неба я отримав їх, і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх”. “Той, хто вмирає від людей, жадано покладає надію на Бога, що Він знову оживить”, – упевнений був ще один з братів. В ті часи траплялися тисячі подібних історій. Що ж було особливого в їх подвизі, чому Церква, детально описавши їх страждання, свято пам’ятає про них до цього дня?
Розповідь про мучеників свідчить не тільки про мужність юдеїв, які були готові померти за свої батьківські традиції, але і про те, що віра у воскресіння померлих була вельми поширена в єврейському народі задовго до пришестя Христа”.
Починаючи “Слово”, присвячене Макавеям, Григорій Богослов говорить про те, що небагато християн вшановуватимуть цих мучеників, оскільки вони постраждали до пришестя Христа. Не дивлячись на те, що Макавєї, які постраждали до хресної смерті Христа – постраждали “згідно з Хрестом”, а тому, поза сумнівом, заслуговують на особливе вшанування з боку християнського світу. Безперечно, одним з найбільш яскравих прикладів християнського подвигу в цьому оповіданні є мати, яка не тільки стала свідком смерті своїх дітей, але і сама надихала їх на мученицький подвиг: “Я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй;не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. Отже, Творець світу, Який створив природу людини і влаштував походження всіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, бо ви тепер не жалієте самих себе за Його закони”.
Святий Григорій, вражений вчинком матері, порівнює її подвиг з подвигом Авраама, який готовий, із слухняності Богу, принести в жертву свого сина: “Мати, мужня і благородна, любляча і своїх дітей, і Бога, переносить в серці своєму надприродні страждання. Не жаліє вона страждаючих дітей, навпаки, вона боїться, що вони не постраждають. Вона не стільки тужить про тих, хто відпав, скільки бажає, щоб приєдналися до них ті, хто залишився… О, мужня душа в жіночому тілі! О, дивна і великодушна жертва! О, жертва Авраамова і, якщо не зухвало сказати – більша за Авраамову! Бо він одного, хоча і єдинородного, приносить з готовністю, вона ж присвятила Богу цілий “народ” синів, перевершивши і матерів, і священиків за числом жертв… Вона приводила в приклад свою сивину і старість для більшої переконливості умовлянь не для того, щоб врятувати дітей від смерті, але щоб спонукати їх до страждань”.
Передсмертні слова Елеазара сповнені сповідування Єдиного Бога, готовності померти за Нього: “Антіох і всі, хто стоїть тут! У нас один цар – Бог, від Якого ми отримали буття і до Якого повернемося. Одне у нас спасіння – в дотриманні заповідей. Одне багатство – ті блага, на які сподіваємося; і ніщо для нас не страшне, крім того, щоб боятися чого-небудь більше Бога. Наша батьківщина – небесний Єрусалим, якого ніякий Антіох не візьме в облогу і не зможе взяти. Наш храм – прекрасне небо, а свято наше – радість ангелів. У нас одне велике і найбільше таїнство – Бог, на Якого вказують і всі інші таїнства”.
Св. Григорій співвідносить ситуацію в Юдеї часів Антіоха Епіфана з епохою Візантійської імперії часів Юліана Відступника – нечестивого царя, який примушував людей зректися віри в Істинного Бога і прийняти язичництво. “І там, і тут – громадяни, лояльні до свого царя у всьому, але коли стосується віри та постає вибір між царем земним і Царем небесним, вони віддають перевагу останньому.
Святитель Григорій говорить, що “мучеництво – не просто приклад героїзму окремої людини або групи осіб, але воно може бути таким, що надихає, очищує і спасає цілий народ. Іншими словами, мучеництво і сповідництво можна порівняти зі спокутним подвигом Христа”. Саме на подвизі сповідників віри будується і стоїть Церква, саме кров’ю мучеників вона зберігається і зростає.
Вочевидь, вже в ті часи духовна доля цілого народу залежала від твердості духу кожної окремої людини і всього народу загалом. Можна говорити про те, що завдяки таким людям, як Елеазар, його дружина і сини – віра була збережена.
Так само і за часів нечестивця Юліана майбутнє християнства залежало від того, наскільки твердим виявиться народ і кожен християнин у сповіданні віри в Христа. А в епоху імператора Валента (164-178) від твердості захисників віри залежала доля Церкви – чи вистоїть вона під натиском аріанства або, підкорившись, стане на бік єретиків.
Подвиг сім’ї Макавеїв засвідчує нас у тому, що кожен християнин повинен мати в собі мужність стати, якщо знадобиться, сповідником, мучеником і свідком істинної віри. Мільйони людей протягом всієї історії Церкви – починаючи з апостолів і закінчуючи мучениками наших днів – віддавали своє життя за віру, тим самим являючись соратниками Христа в Його викупній справі.
З 14 серпня починається Успенський піст. Він триватиме два тижні і завершиться святом Успіння Пресвятої Богородиці. За строгістю він прирівнюється до Великого посту (без м’ясних, молочних і рибних продуктів) і продовжується з 14 по 27 серпня (до дня Успіння Пресвятої Богородиці). Лише 19 серпня, в свято Преображення Господнього – один раз за весь піст – можна їсти рибу. Втім, коли у одного з відомих сучасних священників запитали, чи існують в Православній Церкві (і якщо існують, то які і для кого) послаблення посту, він відповів приблизно так: “Послаблення посту є: для новонавернених, дітей, вагітних, матерів які годують, хворих, подорожуючих або тих хто у відпустці. Які послаблення – питання індивідуальне і відноситься, скоріше до особистої християнської свідомості”. Проте не варто турбуватися, якщо ви не знайдете себе в жодній із цих груп: піст продовжується лише два тижні, а дотримання церковних канонів влітку – суцільне задоволення.
