Успіння Пресвятої Богородиці

28 (15) серпня – Успіння Пресвятої Богородиці.
Підставою свята Успіння є священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.
Історія свята пов’язана з церковним переказом. Різні оповіді по-різному висвітлюють кінець земного шляху Божої Матері. Зі Святого Писання ми дізнаємося, що після вознесіння на Небо Господа Ісуса Христа Його Пречиста Матір залишилася під опікою святого апостола Іоана Богослова. Про це заповів Господь перед Своєю смертю на хресті. В Євангелії від Іоана читаємо: «Під хрестом же Ісуса стояли – Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив (тут мова про Іоана Богослова), то каже до матері: «Оце, жоно, твій син!» Потім каже до учня: «Оце мати твоя!» І з тієї години той учень взяв її до себе» (Євангеліє від Іоана 19:25-27).
Зі священної історії Нового Завіту ми також знаємо, що Матір Господа була шанованою серед апостолів, і перебувала з ними в Єрусалимі: «Тоді вони повернулися до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизу Єрусалиму, на віддалі дороги суботнього дня (мова йде про повернення після вознесіння Господнього). А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іоан, та Яків, та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів. Вони всі одностайно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його…» (Діяння святих апостолів 1:12-14). Після Вознесіння Господа Ісуса Христа Діва Марія жила на землі від 10 до 22 років. Все земне життя Богородиці вкладається у 72 роки. Вона жила у апостола Іоана Богослова, який прийняв Її до себе в дім за заповітом Спасителя. Їй призначено було разом з апостолами нести у світі Вчення Христа. Пресвята Матір Христова стала для всіх учнів Христових спільною Матір’ю. Вони разом із Нею молилися і з великою радістю слухали Її повчальні бесіди про Христа.
Богородиця вчила людей жити на цьому світі з урахуванням їх буття, матеріальних і духовних цінностей. Своїм повчальним прикладом Мати Божа пробуджувала в людині Совість – голос Бога. Пресвята Діва Марія навчала кожну людину відкривати свою душу перед Богом, довіряти Йому тайни, каятися у гріхах, сподіватися на Його милість.
В один з днів серпня, біля третьої години дня, в час земного відходу Пречистої, незвичайне світло осяяло кімнату, де лежала Божа Матір. Стіни оселі немов розсунулися і над головами присутніх людей Сам Господь Ісус Христос з’явився в оточенні ангелів, архангелів, праведних душ праотців, пророків, мучеників, всіх Небесних сил.
Підвівшись із ложа, Богородиця вклонилася Сину Своєму і Господу Богу та мовила:
– Звеличує душа Моя Господа і радіє дух Мій у Бозі, Спасі Моєму, у смиренні раби Своєї!.. Хай буде Мені за словами Твоїми…
Споглядаючи на пресвітле обличчя Господа, найдорожчого Сина Свого, без найменшого тілесного страждання, ніби солодко засинаючи, Богородиця передала Йому до рук пресвітлу і пречисту душу Свою. Це був урочистий момент переходу Діви Марії від земного життя до життя вічного.
На землі здійснювалося поховання тіла Діви Марії. Святі апостоли підняли на плечі ноші з тілом Богородиці та понесли його від Сіону через Єрусалим до Гефсиманії. Попереду святий Петро ніс райську фінікову гілку, яку вручив Марії Архангел Гавриїл. Фінікова гілка сяяла небесним світлом. Під час поховання сталося дуже багато чудес. Доторкаючись до одру Божої Матері, сліпі прозрівали, одержимі позбувалися бісів, всіляка хвороба зцілялася у людей.
Апостоли поховали пречисте тіло Божої Матері згідно з Її бажанням у Гефсиманському саду, в печері, де спочивали тіла Її родичів і праведного Йосипа. Отже, це не була смерть Святої Богородиці як така. Це не була така смерть, як вона буває зі всіма іншими людьми, коли тіло ховають в землю, а душа відходить до Бога. Це, по суті, було Успіння, нетривалий, тимчасовий стан.
Через три дні після поховання Божої Матері прибув у Єрусалим апостол Фома, який був відсутній на похороні. Він дуже засмутився, що не зміг попрощатися з Божою Матір’ю. Він дуже жадав поклонитися Її пречистому тілу. Апостоли зглянулися над ним. Вони пішли, щоб відвалити камінь від могильної печери, щоб дати Фомі можливість попрощатися з тілом Божої Матері. Коли апостоли відкрили печеру, то побачили, що там, де лежало тіло Богоматері, лежить лише саван.
Увечері Дванадцять апостолів сіли за трапезу. За звичаєм, вони залишали одне місце вільним. Це було місце Ісуса Христа. Там вони клали кусок хліба, щоб після трапези подякувати Богові, прославити ім’я Святої Трійці. І цей шматочок хліба всі вони споживали як дар Божий із благословенною молитвою: «Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, допомагай нам!».
За трапезою апостоли тільки й говорили про чудесне зникнення тіла Богородиці. Коли трапеза була закінчена, всі встали і, за звичай, підняли хліб, що був відкладений на честь Господа… Спрямувавши очі вгшру, готуючись до молитви, всі апостоли почули ангельський спів і побачили у повітрі Божу Матір в тілі, оточену Ангелами, в сяйві небесної слави
Божа Мати сказала апостолам:
– Радійте! Я з вами повсякчас і завжди буду молитися перед Богом.
Апостоли в радості виголосили:
– Пресвята Богородице, допомагай нам!
Так Господь прославив Свою Матір. Він воскресив Її і взяв до Себе з пресвятим тілом Її та поставив вище за Ангелів, Херувимів і Серафимів.