Преподобний Іов Почаївський

Преподобний Іов, ігумен Почаївський народився близько 1551 року в с. Угорники на Покутті в Галичині (cучасна Коломийщина) в сім’ї дрібних православних шляхтичів Івана та Агафії Залізо. При хрещенні хлопчик отримав ім’я Іван.
Визначальний вплив на малого Івана мало високоморальне християнське життя в батьківському домі та досить раннє читання душекорисних книг. Життя Святого Преподобного Іова, ігумена ПочаївськогоІз раннього дитинства в нього сформувався нахил до подвижницького життя. Так, вже у десятирічному віці Іван Залізо приходить у Преображенський Угорницький монастир послушником, а в дванадцять років приймає чернецтво з іменем Іов.
Молодий чернець стає аскетом, завжди перебуваючи в молитві, суворо постячись та уподібнюючи своє подвижницьке життя багатостраждальному біблійному Іову.
Згодом, проти своєї волі, але з волі ігумена, Іов удостоївся сану священства. Коли ж Іову повнилося тридцять років, приблизно 1581 р., він приймає схиму — “великий ангельський образ” — на честь пророка Іоана Предтечі Господнього. Cаме цим іменем він називав себе до своєї кончини.
Життя Іова у великій схимі було сповнене християнських чеснот: він ще більше постився, одягався в просту одежу й жив, наслідуючи в усьому пустельне життя свого небесного заступника Івана Предтечу.
Преподобний Іов посилив свою ревність до подвижництва й ім’я його стало відоме не лише в Галичині, а й по всій Україні та навіть у Польщі. Дійшла вона й до князя Костянтина Костянтиновича Острозького, який збирав у той час сили для зміцнення Православної Церкви. За великим його проханням, 1584 року з Угорницької обителі Преподобного Іова було переведено в Дубенський Хрестовоздвиженський монастир (сучасна Рівненська обл.). Згодом дубенські ченці обрали Іова своїм ігуменом і в цьому сані преподобний подвизався там близько двадцяти років.
Це був дуже важкий час для Українського Православ’я — саме запроваджувалась й розповсюджувалась Берестейська унія. Преподобний Іов постійно знаходив для себе надійну опору в особі благовірного князя Костянтина Острозького, який навіть за межами своїх володінь оберігав Православ’я. За часи перебування у Дубні Преподобний Іов приділяв велику увагу поширенню духовних книг, шляхом їх переписування, яким займалось духовне братство, що було створене при монастирі.
На початку XVII сторіччя настає час, коли преподобний Іов вирішив здійснити давній свій намір — віддатися усамітненню і молитвам як простий чернець у тихому та спокійному місці.
Прибувши в Почаївський монастир, він викопав невеличку печеру, у якій можна було б самотньо молитися. Духовний спочинок і молитва зміцнювали Іова, проте не усамітнення в тихому місці, а турботне життя судилося Преподобному в Почаєві. З пустельницького монастиря він перетворив його в спільножитний.
Згодом ченці, побачивши в Преподобному великого подвижника, обрали його своїм ігуменом. Близько півстоліття Іов Почаївський керував цією святою обителлю. Він зміцнив і згуртував братію та організував правдиве спільне життя. Власними силами він насадив навколо монастиря великий сад, викопав два ставки та глибоку криницю. Преподобний також займався літературною діяльністю, перекладаючи твори святих отців та укладаючи повчання. Під час його ігуменства в монастирі запрацювала власна друкарня.
У 1649 р. був зведений кам’яний Собор Пресвятої Трійці на пожертви благочестивої та побожної родини — Федора та Єви Домашевських.
Твердість характеру Іова поєднувалася зі смиренням і християнською любов’ю. Коли одного разу він застав людину, що крала монастирську пшеницю, то, не докоряючи йому, сам допоміг закинути на плечі мішок, лишень нагадав йому про заповіді Божі й Божий Суд, на якому повинен буде дати відповідь за скоєне. Злодій, розкаявшись, впав до ніг святому. Він був людиною відомою в окрузі і більш за все боявся розголосу, але Почаївський ігумен зберіг таємницю.
У 1628 році преподобний Іов брав участь у роботі Церкованого Собору в Києві, скликаного Київським митрополитом Іовом Борецьким, який постановив твердо триматися Православної віри й не відступати від неї. Під діяннями Собору є і його підпис.
Від багатоденних стоянь на молитві ноги у Преподобного Іова набрякали так, що покривалися виразками, сліди від яких до цих пір залишилися на його нетлінних мощах. Одного разу, учень Святого Досифей побачив, як надзвичайне світло осяяло печеру Преподобного під час його молитви, і протягом двох годин це світло з глибини печери висвітлювало протилежну стіну церкви.
Незважаючи на таку подвижницьку та молитовну працю, Господь благословив довгим століттям Свого Угодника : Іов Почаївський прожив рівно сто років, передбачивши день своєї кончини. 10 листопада 1651 року, відслуживши Божественну літургію, подякувавши і попрощавшись із братією, Преподобний Іов мирно відійшов до Господа.
Через вісім років після своєї кончини Іов з’явився Київському Митрополитові Діонісію і сказав, що Бог бажає “прославити його кістки”. У той же день Митрополит відправився у Почаївський монастир й тут дізнався, що й інші люди бачили якесь сяйво над могилою Преподобного Іова. Він наказав негайно відкрити труну, в якій лежали мощі Святого. Вони були знайдені нетлінними і благовонними. Тоді Митрополит взяв нетлінні останки Преподобного та з честю переніс їх у храм. Було це 10 вересня 1659 року. Пам’ять Преподобного вшановується також і 10 листопада – день блаженної кончини та 10 вересня – день знайдення мощей Святого. Частка мощей преподобного Іова Почаївського знаходиться в нашому храмі.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.