Свята великомучениця Варвара

17 грудня у Православній Церкві звершується пам’ять святої великомучениці Варвари, яка жила в III столітті в місті Іліополі Фінікійському. Її батько – Діоскур (Діоскор) – був язичником, представником малоазійської аристократії за імператора Максиміана. Варвара відрізнялася особливою красою і була замкнута батьком у вежі для того, щоб приховати її від сторонніх очей. Вивчаючи навколишній світ, який було видно дівчині із вікон, свята Варвара прийшла до думки про буття єдиного Творця. Коли батько, бажаючи її одружити, дозволив виходити з вежі, Варвара познайомилася з християнами Іліополя і прийняла хрещення.
Коли батько дізнався про погляди дочки, Варвару жорстоко катували: били воловими жилами, а рани розтирали волосяницею. Правитель міста Мартіан надав батьку право здійснити суд над донькою, який, зрештою, і обезголовив святу діву. Діоскур і Мартіан отримали свою відплату, – вони обидва були спалені блискавкою. Разом зі святою Варварою була страчена свята Юліанія, яка відверто оголосила себе християнкою під час тортур святої Варвари.
У VI столітті мощі святої великомучениці були перенесені до Константинополя. Як свідчить церковне передання, в 1108 році царівна Варвара Комніна, дочка візантійського імператора Олексія Комніна, перед від’їздом до Київської Руси попросила в дар у свого батька мощі. Її чоловік, великий князь Святополк Ізяславович (у хрещенні – Михаїл), який роком раніше збудував у Києві кам’яну церкву, з почестями переніс до неї чудотворні мощі великомучениці і заснував Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир. Під час нашестя Батия мощі були сховані, а потім знову повернені на колишнє місце.
1644 року за Київського митрополита Петра Могили частина пальця великомучениці була передана канцлерові Польського королівства Георгію Осолинському. У ті ж часи ліва рука, яка знаходилася тривалий час у Греції, була перенесена до міста Луцька, де була покладена в монастирській церкві на честь Воздвиження Хреста Господнього. У 1650 році великий гетьман литовський Януш Радзивіл, напавши на Київ, забрав дві частки мощей: від пальця та ребра. Частка від пальців дісталася його дружині, а потім – Київському митрополитові Йосипу Нелюбовичу-Тукальскому, а після його смерті потрапила в місто Батурин, в монастир Миколи Чудотворця, де мощі благоговійно шанувалися, як чудотворні.
У 1656 році Київський митрополит Сильвестр передав частину мощей Антіохійському патріархові Макарію.
На початку XVIII століття Київським митрополитом Йоасафом Кроковським був складений Акафіст святій великомучениці Варварі, який і понині співається перед її мощами.
Вельми шанував святу Варвару гетьман Іван Мазепа, котрий пожертвував для її реліквії срібну раку з помостом, обкладеним позолоченими срібними дошками.
У XIX ст. для мощей святої Варвари була облаштована нова срібна рака з балдахіном вагою в 24 пуди (дар графині-схимниці Анни Орлової-Чесменської). Гробницю оточували 48 литих позолочених ангелів роботи петербурзького майстра Андреєва. У святкові дні вивішувалася золота лампада з діамантовою гілкою (подарунок імператриці Єлизавети II). Над ракою висіла ікона святої Варвари з ризою, прикрашеною коштовними каменями і обручками цариць Анни Іоанівни і Єлизавети Петрівни з величезними діамантами, які ті обміняли на простенькі срібні кільця від святої Варвари.
Ці колечка з руки великомучениці особливо шанувалися паломниками. Для заможних богомольців виготовлялися масивні золоті кільця, для бідних – сині емальовані. Цими кільцями користувалися і одружені.
Після зруйнування Золотоверхого Михайлівського монастиря в 1930-х роках мощі святої Варвари зберігалися спершу в Андріїївській церкві, а після її закриття у 1950-х роках – у Свято-Володимирському соборі в Києві.
Варвара належить до особливо шановних святих дів, зображення яких були поширені у візантійському мистецтві. Один з перших її образів, що зберігся, представлений на фресці в Санта-Марія Антиква в Римі, 705–707 р.: свята зображена в повний зріст із хрестом в правиці, голова покрита мафорієм, з під якого видно плат. У візантійському мистецтві іконографія Варвари склалася до X ст. Традиційно свята зображується в пишному одязі, відповідному її знатному походженню, в білій хустці і короні (чи діадемі) на голові, з хрестом в руці.
Іконописці Київської Русі наслідували візантійські зразки образів святої Варвари.
У західно-християнському мистецтві Варвара зображувалася з довгим розпущеним волоссям, з короною або без неї. Основними атрибутами святої є вежа, смолоскип, кубок (особливо від XV ст.), страусине перо, книга, фігура Діоскора, іноді гармата. Також були поширені сцени її мук.
Постать святої часто можна можна побачити на геральдиці середньовічної Європи. Так свята Варвара зображена на гербі міста Форст в Німеччині.
Існує чимало відомих монастирів, які мають ім’я святої діви Варвари.
А у Венеції, на острові Бруно, клірики і віряни венеціанської православної парафії на честь святих жінок-мироносиць збираються в день пам’яті святої Варвари для ювілейного вшановування великомучениці за Божественною літургією. Ковчег з часткою мощів знаходиться у Венеції з початку другого тисячоліття, він був дарований громадянам міста візантійськими імператорами.
Особливо шанують святу Варвару і в Грузії, де її вважають покровителькою дітей.
Частка мощей святої Варвари знаходиться в її іконі, розташованій на південній стіні центральної нави нашого храму. А у Всіхсвятському приділі знаходиться релікварій, що не одне десятиріччя слугував ракою саме для мощей святої великомучениці Варвари у Свято-Володимирському кафедральному соборі.