Cвято Миколая Мирлікійського у нашому храмі

З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов`ю нашого народу. Чудотворця знають і шанують християнські Схід і Захід і, навіть, магометани.
Усе життя св. Миколая – це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Свята Церква прославляє Миколая Чудотворця як мудрого правителя, вгамівника спраглих, швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах. Він рятував потопаючих, визволяв полонених, відводив смертну кару від невинних, зціляв багатьох людей: повернув зір, виправив кульгавість, дав мову німим. Вивів багатьох з убозтва й злиднів, подав їжу голодним, був помічником нужденним і теплим заступником. Він швидко з`являється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і захистити від біди. Чудес його не злічити. Усе життя Чудотворця було позначено любов`ю до ближнього. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, чудеса святителя звершаються повсякчас.
Народився святий Миколай у 257 році по Різдві Христовім в Малій Азії, у лікійському місті Патарах, у родині Феофана і Нони, людей шляхетних і заможних, які вирізнялися добропорядністю й милосердям до бідних. Тривалий його батьки не мали дітей, проте як винагороду за їхнє благочестя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у тяжкий час, коли в усій Римській імперії переслідували і вбивали християн.
Від самого народження св. Миколай був навчений з неба дару постництва, який зберігав до смерті. Досягши юнацького віку, він береться за книжне навчання, вивчає Святе Письмо. Маючи природні здібності, він, сповнений благодаттю Святого Духа, вивчив Святе Письмо, як і потрібно було доброму пастиреві Христового стада. Юнак був стриманим, схильним до самітницького життя, не віддавався марнотам, любив відвідувати храми Божі.
Спостерігаючи його богоугодне життя, рідний дядько єпископ Патарський Миколай висвятив свого небожа у сан пресвітера. Під час паломництва по святих місцях, за дорученням єпископа-дядька, св. Миколай дбайливо керує єпархією. У цей час він втрачає своїх батьків. Одержавши після них великий спадок, Миколай віддає його на справи благодійні і милосердні, звершивши при цьому багато подвигів.
Якось св. Миколай вирішив поклонитися місцям, освяченим і позначеним чудесами Ісуса Христа. Відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив не повертатися додому, а піти у пустелю і присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою. Та Бог таємним одкровенням утримав св. Миколая від такого наміру і звелів повернутися на батьківщину до людей, аби в ньому прославилося ім`я Господнє. Зрозумівши свою місію, св. Миколай прибуває до Мир, головного міста ровінції Лікії, де його ніхто не знав. Після смерті Мирського архієпископа з волі Божої св. Миколая піднесли до сану єпископа. Але перед цією подією Миколай мав чудесне видіння: в ночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор. Св. Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх.
У час гоніння на християн св. Миколай сміливо силою слова зміцнював у Лікії віру Христову, за що разом з іншими християнами був вкинутий до в`язниці, де за віру зазнавав голод, спрагу, образи, знущання і страх смерті. Та Миколай словом і власним прикладом підбадьорював і зміцнював віру тих, хто був поруч із ним.
Св. Миколай був учасником Першого Вселенського собору в травні 325 року. На запрошення імператора Костянтина у віфінському місті Нікеї зібралися 318 єпископів, аби владнати церковні справи.
У роботі собору св. Миколай показав себе полум`яним ревнителем чистоти віри, виступивши проти єресі – аріанства.
У подвигах любові до Бога і ближніх тривало усе життя, архієпископа Мирлікійського, який відійшов у вічність 6 грудня 342 року. Його святе тіло з почестями поховали в соборній мирлікійській церкві, від нього виточувалися пахощі й цілюще миро.
Свята Церква згадує у дев`ятий день травня перенесення мощей святителя з Мір Лікійських у місто Барі (Італія) 1087 року. Спочатку чесні мощі св. Миколая були покладені в церкві св. Іоана Предтечі. Відчувши чудодійну цілющу силу святих мощей, вдячні жителі міста Барі спорудили на честь святителя Миколая розкішний мурований храм, в якому поставили срібну, позолочену раку.
На третій рік після перенесення мощей до Барі собором місцевих архієреїв і священиків їх урочисто поклали під престолом у вівтарі новозбудованого храму, де вони спочивають і досі, являючись цінною святинею для усього християнського світу.
Частка мощей святого Миколая Чудотворця зберігається у нашому храмі: на північній стіні центральної нави знаходиться іменна ікона святителя.
З нагоди свята в храмі на честь ікони Божої Матері “Живоносне Джерело” було звершенно урочисте Богослужіння.
Після Літургії, за традицією, духовенством храму були передані солодощі для дітей парафіян – “від святого Миколая”.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.