Пам’ять Обрізання Господнього, святителя Василія Великого, святителя Петра Могили

14 січня: Обрізання Господнє, пам’ять святителів Василія Великого та Петра (Могили), Новий рік (за Юліанським календарем). 
Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після свята Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання (наречення) імені Спасителеві. Святе Євангеліє про це так говорить: “Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні” (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, але всеж Він їм добровільно підкорився і дотримувався законних приписів. З тієї причини Він восьмого дня після народження зазнав обряду обрізання.
Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хрещення, що “зодягає” нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: “У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли” (Кол. 2, 11-12).
Свято Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 великих дванадесятих свят. Воно не має ані перед- , ані післясвята і, властиво, закінчує післясвято Христового Різд­ва.

Святитель Василій Великий народився близько 330 року в місті Кесарії Каппадокійській у благочестивій християнській сім’ї Василія та Емілії. Батько святителя був адвокатом і викладачем риторики.
Початкову освіту Василій отримав під керівництвом своїх батьків і бабусі Мокрини, високоосвіченої християнки. Після смерті батька й бабусі Василій вирушив для подальшої освіти в Константинополь, а потім до Афін, де досконало вивчив різноманітні науки – риторику і філософію, астрономію і математику, фізику і медицину. Приблизно в 357 році Василій повернувся до Кесарії, де деякий час викладав риторику. В Антіохії, 362 року він був посвячений у сан диякона єпископом Мелетієм, а в 364 році – у сан пресвітера єпископом Кесарійським Євсевієм.
Виконуючи своє служіння, святитель Василій сумлінно проповідував і невпинно дбав про потреби своєї пастви, завдяки чому здобув високу повагу і велику любов.
Незабаром 370 року святитель Василій був обраний Собором єпископів на Кесарійську кафедру. У тяжкий для Церкви час він проявив себе як палкий захисник православної віри, захищаючи її від єресей своїми словами і посланнями. Особливо слід відзначити три його книги проти аріанського псевдовчителя Евномія, в яких святитель Василій Великий вчив про Божество Святого Духа і єдність Його природи з Отцем і Сином.
За своє коротке життя святитель Василій залишив нащадкам безліч богословських праць: дев’ять бесід на Шестиднів, 16 бесід на різні псалми, п’ять книг на захист православного вчення про Святу Трійцю, 24 бесіди на різні богословські теми, сім аскетичних трактатів; правила чернечі; статут подвижницький; дві книги про Хрещення; книгу про Святого Духа, кілька проповідей та 366 листів до різних осіб.

Святитель Петро (Могила), митрополит Київський, Галицький і всієї Русі. Найголовнішим здобутком діяльності цього святителя було відродження православної науки, духовного і літургічного життя на теренах Київської митрополії у складному XVII ст.
Родина Могили походила із визначного і давнього молдавського роду. Батько майбутнього митрополита – Симеон, був на початку XVII ст. володарем Волощини та, деякий час, Молдавії. Петро Могила (румунською – Реtгu Моvіlа) народився 21 грудня 1596 р. у Молдавії, у місті Сучаві. Після усунення турками родини Могил від правління та смерті батька, молодий воєводич разом з матір’ю переїхав на українські землі – до Речі Посполитої.
Він здобув добру освіту: спочатку вчився у Братській школі у Львові, потім – у Замойській академії, у Голландії, у Парижі. На початку 20-х років XVII ст. юнак брав участь у Цецорській та Хотинській битвах, виношував навіть намір відвоювати молдавський престіл. Проте, за порадою київського митрополита Іова (Борецького), у 1626 р. прийняв чернечий постриг у славному Києво-Печерському монастирі.
Життя і церковна служба святителя Петра Могили випали на час особливо важкий в історії Православної Церкви. Україна зазнавала століття бездержавності, а Православ’я було у скрутній ситуації. Саме зі святителем Петром пов’язують церковно-культурне відродження в Україні у XVII ст.
Невдовзі після постригу Петро Могила стає архімандритом Печерського монастиря (1627 року). Через 2 роки, отримавши патріарше благословення, архімандрит Петро заснував тут Лаврську школу. А у віці 37 років прийняв у Львові єпископську хіротонію. Призначення святителя Петра (Могили) митрополитом Київським і всієї Русі викликало велике піднесення серед православних, які покладали на нього великі надії. Митрополит не тільки відновив і впорядкував життя Православної Церкви в Україні, але й провів також глобальні реформи, метою яких було утвердити і зміцнити Митрополію за умов католицької держави.
Особливу увагу митрополит Петро (Могила) присвятив освіті. Київські братську і лаврську школи перетворив на Київський колегіум, відомий згодом під назвою “Києво-Могилянська академія”. Це була перша вища школа у Східній Європі, яка дала початок всій університетській освіті в цій частині континенту. Колегіум була організований за зразками найкращих шкіл західного світу. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковно-слов’янську. Ознайомлювались не тільки з богослов’ям, але і іншими гуманітарними науками. Випускниками цієї академії була майже вся культурна еліта тогочасної України і Білорусі.
Важливою галуззю діяльності митрополита Петра були впорядкування богослужбової практики і видавнича справа. Найбільш відомі видання — це Служебник і Требник Петра Могили.
Час релігійних суперечок, яким було XVII ст., сприяв і вимагав чіткого та сучасного викладу підвалин православної віри та їх захисту перед закидами іновірців. Саме митрополит Петро Могила був автором першого православного Катихизису, ухваленного Загальноправославним Синодом у Яссах, а згодом затвердженого православними патріархами Сходу.
Своє працелюбне життя славний митрополит закінчив на 50 році життя – 1 січня 1647 р. – за рік до початку повстання Богдана Хмельницького, яке відкрило нову епоху в історії Київської митрополії та України.
Постать святителя Петра Могили безперечно належить до кількох культур: за походженням -молдаванин, вихований у православній румунській культурі, майже все зріле життя присвятив службі Православній Церкві в Україні. Крім румунської і української культур збагатив він також білоруську, польську та російську.
Святий Петро (Могила) постав в історії Православної Церкви як ієрарх, який в складний час XVII ст. шукав шляхів для утвердження Православ’я, прагнув, щоб Церква відповідала на виклики цієї епохи — була відкритою на зміни, які відбувалися у світі, а водночас залишалася вірною православній традиції
У 1996 році митрополит Петро (Могила) був зарахований до сонму святих. До своїх святців вписали його також Румунська Православна Церква та Православна Церква в Польщі, з якими був Він особливо пов’язаний.

З нагоди свята Обрізання Господнього в нашому храмі напередодні була відправлена Всенічна, а 14 січня зранку – Божественна Літургія святителя Василія Великого, по завершенні якої духівництвом храму був відслужений Подячний молебень з нагоди Нового року.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.