Статутом Православної Церкви встановлені особливі вселенські (загальні) дні поминання спочилих християн. Одним із таких днів є М`ясопусна “батьківська” поминальна субота, яка завжди припадає на передодні третьої підготовчої неділі до Великого посту.
Поминання це визначено стародавнім церковним звичаєм. Християни всіх часів і народів завжди молилися за своїх померлих. Про це ясно свідчать стародавні Літургії.
Так, наприклад, в Літургії св. ап. Якова є молитви за померлих, які перейшли і в Літургію св. Іоана Золотоустого і св. Василія Великого. У зв’язку з тим, що багато хто помирав раптово під час мандрівки, в бурхливих потоках, проваллях, від хвороб і голоду, від пожежі, на війні, від холоду або з будь-якої іншої причини, вони, так само як жебраки й убогі, не були поховані за чином Православної церкви.
З цієї причини святі отці і вчителі Церкви, постановили здійснювати спільну пам’ять всіх покійних, прийнявши це від святих апостолів. У цей день належало помолитися і за тих, хто з якоїсь причини не отримав встановленого поминання, бо знали, що це приносить їм велику користь на небесах.
Так, з Божою допомогою, Церква здійснює пам’ять одночасно всіх душ (покійних). Також слід відзначити, що оскільки після суботи (м’ясопусної) буде згадуватися Друге Христове Пришестя, то доцільно сотворити пам’ять душам спочилих рабів, благаючи Милосердного Владику явити їм милість і сподобити їх Царства Небесного під час Страшного Суду Христового.
Святі отці, знаючи, яке велике полегшення і користь дає померлим поминання та молитва за їх упокій, повчають здійснювати це соборно. Про велику користь від такого поминання говорив зокрема Діонісій Ареопагіт – “як корисне душам померлих поминання”.
Іоан Золотоустий говорить: “Узаконено апостолами чинити перед страшними тайнами поминання спочилих: вони знали, що велика буває від цього користь для спочилих; не даремні моління, не даремні
милостині: все це встановив Дух Святий, бажаючи, щоб ми отримували користь один через одного”.
Крім молитов за померлих, найбільш дієвий засіб для одержання ними милості Божої – це принесення за них безкровної жертви. У Православній Церкві часточки, які вийнято з просфори в пам’ять померлих, після причастя живих віруючих, опускаються в св. Чашу з молитвою: “Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров’ю Твоєю Дорогоцінною, молитвами святих Твоїх”.
Загробна доля грішників полегшується і милостинями, що роздаються убогим. Подачею милостині збільшується число людей, що моляться за спасіння душі спочилого і разом з тим виконують слова Ісуса Христа: “Зробивши це (милостиню) одному з цих братів Моїх менших, зробили Мені” (Мф. 25, 40).
Ми маємо пам’ятати про те, що за померлих треба молитися щиро. Як завзято беремося за справу, коли йдеться про те, щоб когось любого нам – батька, матір, дитину – врятувати в цьому житті від смерті!
Велика сила щирої молитви, і якою розрадою є обітниця, що її дає Господь з безмежної милості Своєї!
“Він учинить, – каже цар Давид, – волю тих, які його бояться; заклик їхній почує і спасе їх” (Пс. 145, 19).
Також і Божественний Спаситель говорить до нас: “Якщо перебуватимете в Мені і слова Мої у вас будуть, то чого б ви не захотіли, просіть, буде вам” (Ін. 15, 7).
У нашому храмі цього дня були звершені заупокійні Богослужіння.
