«Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя» – так прославляє Свята Церква Спасителя нашого Христа Життєдавця у свято Вознесіння Господнього.
З великою радістю, з благодатним хвилюванням і глибоким духовним трепетом зустрічає це свято кожна віруюча християнська душа. Ще вчора ми здійснювали святкування віддання Пасхи, яке нагадує про сорокоденне перебування Воскреслого Спасителя на землі, про Його з’явлення Марії Магдалині та Своїм учням, про ту велику благодать, котру Він виливає на них, утверджуючи в їхніх серцях повну впевненість у Своєму Божественному воскресінні.
Разом із тим, вже при першому Своєму з’явленні Марії Магдалині Господь Ісус Христос пророкував про Своє майбутнє вознесіння: «Йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого» (Ін.20.17).
Неодноразово і несподівано з’являвся воскреслий Спаситель Своїм учням, при зачинених дверях, коли вони плакали і ридали за розіп’ятим Божественним Учителем. Вони були охоплені земними думками про смерть і нездатні повірити в Його воскресіння із мертвих. Спочатку воскреслий Христос здавався їм привидом, духом. Але вони своїми руками доторкалися до Його ран, завданих цвяхами, доторкалися до Його проколених ребер, вони бачили власними очима, як Він споживає разом із ними їжу, і всю їхню сутність освітлювало невимовне світло віри у воскреслого Вчителя, Христа, що постав із мертвих. Навіть Фома, який довше від усіх сумнівався, падає лицем до землі перед Спасителем і промовляє із полум’яною надією та вірою: «Господь і Бог мій!».
Кожній християнській душі потрібно пам’ятати ті слова, які сказав Господь до Фоми: «Ти повірив, тому що побачив Мене, блаженні ті, які не бачили, але повірили».
Воскреслий Господь з’являвся Своїм учням із незмінними словами «Мир вам», і готував їх до великих апостольських праць і подвигів після Його вознесіння: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас».
Після перебування на землі упродовж сорока днів, зібравши Своїх учнів, які були просвічені вірою у воскреслого Божественного Учителя, Христос повелів їм не покидати Єрусалиму і чекати обіцяного від Отця Святого Духа: «Та ви приймете силу, як Дух Святий зійде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, і в усій Юдеї та Самарії, та аж до останнього краю землі» (Ді.1.8). Потім, вивівши Своїх учнів з міста до Вифанії і вийшовши на Елеонську гору, Господь Ісус Христос підняв свої руки і, поблагословивши учнів своїх і всіх, хто був з Ним, “почав віддалятичя від них, і возноситися на небо» (Лк.24.51).
Даруючи Своє Божественне благословення під час Вознесіння на небо, Господь одночасно подав Своїм учням, а через них і нам, Своє благодатне втішення: «Я з вами по всі дні до кінця віку».
Для учнів Господа Ісуса Христа стало цілком ясно, що Спаситель, що вознісся на небо, є воістину Сином Божим, Котрий у Своєму Божественному вознесінні з’єднався з Богом Отцем. Вони поклонилися Йому і повернулися до Єрусалиму з великою радістю, очікуючи обіцяного зіслання Святого Духа.
За благодаттю Божою, віруюча людина в цьому святкуванні просвічується серцем і розумом та прагне зробити свою душу храмом Божим, жити з Христом і у Христі, сповнюючи Євангельські заповіді, які спрямовують нас до добра, до світла, істини, миру, дружби і любові.
Святий Іоан Золотоустий викликує: «Браття, і ми з вами вознесенні з Христом! Через апостолів і через цілий сонм їх святих послідовників світ пізнав Сина Божого – Господа нашого Ісуса Христа розіп’ятого за нас, воскреслого, що зійшов на небеса і сидить праворуч Отця – Його царству не буде кінця».
За Божим благоволінням, за невимовним людинолюбством Сина Божого постала Свята Церква Христова. У вознесінні Господнім небесне з’єдналося із земним. Блаженний Августин з цього приводу говорить: «вознісшись від землі на небо як Бог, з нашим тілом, як людина, Він Боголюдина, тим самим явив, що і нам людям через Нього відкрилося небо, яке так довго було закрите для нас, і зменшилася нарешті відстань між небом і землею».
Тому небо і земля сповнені радості і торжествують у великий день Вознесіння Господнього. Всі віруючі християни відчувають і несуть в собі благодатну впевненість в тому, що невимовно солодке благословення Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа, подане апостолам під час Вознесіння, перебуває завжди з усіма тими, хто любить Його і чинить Його святу волю. І у цей святковий день ми, дорогі у Христі брати і сестри, із глибини своїх сердець закличмо: «Нехай сповняться вуста наші хваління Твого, Господи, по всі дні життя нашого».
