Димитрівська поминальна субота

Свята Православна Церква щодня молиться як за живих, так і за померлих, які, закінчивши земне, тимчасове життя, перейшли в інше – вічне життя. Ми, православні християни, молимося за померлих від самого заснування Церкви Христової. Чому? Маючи віру в безсмертя душі, у воскресіння після смерті, ми знаємо, що молитва за померлих – найкращий вияв християнської любові до своїх ближніх, до людей, які відійшли у вічність.

Ми пам’ятаємо слова нашого Спасителя, який навчає нас, що «Бог не є Бог мертвих, а живих» (Мф. 22: 32). Тож, у Бога всі люди живі – і померлі, і ті, що залишаються жити на землі. Господь наш Ісус Христос і Його апостоли навчають нас безсмертної любові. Вони не вчили любити тільки живих, що тимчасово перебувають на землі. Говорячи про безсмертя душі, про вічне загробне життя, про якості істинної любові, Священне Писання свідчить, що любов не вмирає разом з тілом, а продовжується і далі стосовно душі особи, яку ми любимо.

Люди помирають, а любов до них залишається у живих. Задумайтесь: чи можна любити того, кого вже фізично з нами немає? Тобто, чи можна любити те, що не існує? Але ж ми, живі, продовжуємо любити померлих, отже – вони існують! Просто в іншому світі.

Ми молимося за померлих у перші дні після смерті фізичного тіла (на третій, дев’ятий і сороковий дні, в роковини смерті), а також в дні загального поминання спочилих. Упродовж церковного року є дні особливого поминання померлих, які також прийнято називати

«батьківськими суботами». Таких поминальних субот упродовж року – шість. Однією з них є Димитрівська, що припадає на суботу перед днем пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського. У цьому році Димитрівська поминальна субота випала на 2 листопада.

Напередодні, у п’ятницю ввечері, у нашому храмі була звершена особлива поминальна служба, під час якої ми підносимо свої молитви до Бога за тих, чий земний час вже безповоротно минув. У суботу була звершена Божественна літургія, під час якої духівництво і віряни молитовно поминали душі померлих родичів. Потім було відслужено панахиду або парастас (з грецької означає «стояння поруч»).
У дні поминання спочилих віряни приносять у храм записки з іменами своїх спочилих родичів, які зачитуються під час богослужіння. Під час поминання ми також запалюємо свічки як символ нашої молитви. Прийнято приносити до храму поживу для незаможних, яка після богослужіння роздається усім потребуючим.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.