Голос на захист Борщагівської святині

Газетна стаття “Изувеченные предместья” (Спаплюжені передмістя) з часопису “Киевские новости” краєзнавця-аматора Бориса Глущенка, написана наприкінці 1980-х років, з метою привернути увагу суспільства до жахливого стану сакральних пам’яток Києва та його околиць. Зокрема він змальовує тогочасний стан храму на честь ікони Божої Матері ”Живоносне Джерело”, колишнього села Братської Борщагівки, що тоді стало складовою Києва як новозбудований масив Південна Борщагівка. Автор звертався до Товариства охорони пам’яток (згодом – УТОПІК), де намагався застерегти чиновникв від бездіяльності стосовно гинучих храмів. Б. Глущенко сповіщає про наявність поблизу церкви відомого джерела, над яким існувала каплиця (зруйнована наприкінці 1930-х років). Ще 1980 року йому вдалося скуштувати воду з тієї криниці. Будвельники встановили там колодязне коло і хвалили якість води. Проте згодом джерело було засипане та закатане асфальтом. Автор повідомляє ро наявність у нього світлин триповерхової церковно-парафіяльної школи (1906 року), церкви з садом і каплицею (над джерелом), а також будівлі Микільсько-Борщагівської волосної управи (знаходилася біля сучасного будинку за адресою проспект Корольова 2-в). Він свідчить, що в садибі управи знаходився бюст російського імператора, найвірогідніше – Миколи ІІ, який простояв до 1919 року, коли управа зазнала нападу і грабунку від загону червоноарміців (“будьоновців”), котрі наскочили з Києва і вкрали бюст самодержця. Також повідомляється про скидання церковних дзвонів у Борщагівці, про влаштування майстерні кіноекранів , а згодом – складу кінострічок у сплюндрованій будівлі храму. На жаль, звернення краєзнавця залишалися без відповіді. Зокрема руїни борщагівського храму були віддані під будівництво “палацу для фехтувальників”, який мав постати у вигляді казкового замку. Але на той час радянська планова економіка зазнала краху, розпався і самий СРСР, тому демонічний задум місцевих владоможців стосовно церкви на честь ікони “Живоносне Джерело”, не був втілений, а напівзруйновану святиню, упродовж тривалої бюрократичної тяганини було передано православній громаді.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.