Отець Яків Бортовський

Народився майбутній пастир 20 квітня 1846 року у селі Головківці, Чигиринського повіту, Київської губернії, у родині місцевого стихарного дячка. Батьки його – Даниїл Давидович та Домникія Марківна Бортовські.

Яків був старшим сином у багатодітній родині. 1869 року він закінчив Київську Духовну семінарію, після чого працював викладачем церковно-парафіяльної школи у рідній Чигиринщині. Після одруження він у 1870 році прийняв священний сан від Київського митрополита Арсенія (Москвіна). 20 років він прослужив на парафіях у селах Бузукові та Івківцях.

У жовтні 1890 року отець Яків, згідно з указом Київського митрополита Платона (Городецького), був переведений на служіння у Братську Борщагівку. За кілька місяців його було затверджено на посаду законовчителя місцевого народного училища (діяло в селі від 1840 року, знаходилося в одноповерховій дерев’яній будівлі, неподалік ще старого, дерев’яного храму, розраховане на 50 учнів). Також до 1892 року о. Яків мав посаду цензора проповідей та місіонера 3-го округу благочиння Київського повіту. Упродовж 1891-1898 років борщагівський парох був членом постійної ревізійної комісії з перевірки діяльності Київського єпархіального свічкового заводу. 1893 року до церкви “Живоносного Джерела” було приєднано віруючих із Михайлівської Борщагівки, котрі раніше були приписані до Жилянської парафії.

Зусиллями о. Якова у Софійській Борщагівці, яка також належала до Братської парафії, було відкрито церковно-парафіяльну школу. Через відсутність приміщення заняття школи проходили зранку у місцевому шинку. Щороку там навчалося до 60 учнів. При школі було створено бібліотеку, де зберігалося близько 300 книг.

Дбав отець Яків і про благоустрій дорученої йому парафії. Так 1897 року на місці старої церкви було влаштовано навіс та кімнату відпочинку для прочан, адже упродовж 2-х століть у Братську Борщагівку стікалися богомольці задля поклоніння чудотворному образу Братсько-Борщагівської Божої Матері (пам’ять – 10-а п’ятниця після Пасхи) та по цілющу воду з двох місцевих криниць. А 1902 року був споруджений 4-х кімнатний цегляний будинок для родини священника, замість старого дерев’яного.

Також отець Яків розпочав перебудову парафіяльного (“міністерського”) училища: постав двоповерховий цегляний будинок. Училище вже було двохкласним, з власною бібліотекою. Так само і у Софійській Борщагівці було розпочато будівництво “земської” школи, яке так і не було завершено через труднощі у зв’язку з початком Першої світової війни.

Отець Яків не дочекався відкриття нового будинку школи у Братській Борщагівці (1913 рік), бо упокоївся на початку 1911 року. Він був похований, швидше за все, біля вівтарної частини храму, праворуч, якщо дивитись від головного входу. Місцеві мешканці свідчать, що там ще до кінця 1960-х років було 2 білих надмогильних хрести, щоправда без підпису, а могил всього було 4. Старші люди казали тодішнім дітям, що там – “могили батюшки і матушки”. Ім’я дружини отця Якова було Олена. Також, за свідченнями старожилів, ці поховання були сплюндровані під час будівництва у 1980-х роках на руїнах храму фехтувального клубу “Олімпія”. Інших варіантів поховання священників біля цегляного храму у передреволюційну добу не можна припустити. Бо могили його попередників, які своїм життям були дотичні до нового Борщагівського храму, відбулися в інших місцях. Отець Лев Алексанрович був переведений на служіння у м. Чорнобиль, а згодом – у с. Шепеличі, того ж, Радомиського повіту, де й упокоївся. Протоієрей Феодор Сікорський – молодший, був похований, як військовий священник, у Києві, на Байковому кладовищі, бо останні роки життя служив у домовій церкві на Хрещатику. Отець Іоан Наумович на час своєї смерті вже не був настоятелем у Братській Борщагівці: помер він на Кубані, а згодом був похований у Києві, на Лук’янівському кладовищі. Наступник о. Якова, його син, священник Миколай Бортовський, через гоніння богоборчої влади, зрікся служіння у 1920-х роках. Двічи був репресований. Востаннє він був засуджений до розстрілу у Алма-Аті (Казахстан), де мешкав на поселенні.