Стрітення Господнє

15 лютого – Стрітення Господнє, що належить до числа так званих “дванадесяти” свят. Саме слово “стрітення” у перекладі з церковно-слов’янської мови означає “зустріч”. У свято Стрітення Господнього православні християни згадують той день, коли Богонемовля Ісус Христос був принесений в Єрусалимський храм – на виконання стародавніх звичаїв старозавітного закону Мойсея (див. книгу Левит 12:1-8). Відповідно до цього закону, жінки після пологів на сороковий або тридцятий день (в залежності від того, хто у них народився – хлопчик чи дівчинка) повинні були приходити до храму для принесення ритуальної очисної жертви.
Відвідала храм, заради принесення такої жертви, і Богоматір. Нею приносяться двоє пташенят голуба – жертва, за законом допустима лише для бідняків. Ймовірно, зазвичай після принесення такої жертви священик брав немовля з рук матері, і, звернувшись до вівтаря, високо піднімав дитину, як би вручаючи її Богу. При цьому він здійснював над ним дві молитви: одну – на тему закону про принесення викупу, іншу – з подякою за народження первістка.
Немовля Христос був зустрінутий при вході до храму благочестивим і праведним старцем Симеоном (за Переданням Церкви – одним з перекладачів Святого Письма Старого Завіту грецькою мовою), якому колись було обіцяно Духом Божим, що він не помре, поки не побачить своїми очима явленного на Землі Спасителя світу. Симеон був вже дуже старий і перевершив всі мислимі межі тривалості людського життя, але смерть не приходила до нього, бо за Божественною обітницею він повинен був побачити народженого Христа. І ось, настав день, коли цей давній старець прийняв нарешті в Єрусалимському храмі на свої руки немовля – Ісуса, промовивши ті слова, що і сьогодні лунають в християнських церквах за кожним вечірнім богослужінням: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвіту поганам і на славу народу Твого – Ізраїля”.
Вимовляє він також і інші (теж дуже важливі) – пророчіі слова. Звертаючись до Богоматері, Симеон пророкує про Її Сина: “Ось призначений Цей багатьом на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, … щоб відкрилися думки сердець багатьох! “, і, крім того, додає, говорячи вже про долю Самій Марії:” і Тобі меч пройде крізь душу “. Старець каже тут про те, що народжений Христос принесе в світ розділення. Відтепер вже не можна буде перебувати в спокійній, “комфортній” байдужості щодо питань віри, відмовляючись від слідування за Істиною: з цього дня людство повинно розділитися ніби на “два табори” за принципом – “за Христа і в Бозі” або “проти Христа і поза Богом “. Слова ж про “зброю”, тобто про меч, яким буде вражено серце Богородиці – це пророцтво про ті страждання, що Їй ще належить випробувати в той день, коли Вона виявиться свідком мук і смерті на Хресті Власного Сина.
Тут же в храмі знаходилася і жінка, також до глибокої старості, яка мала пророчим даром, – Ганна, яка разом із праведним Симеоном стала прославляти Господа.
Після виконання всіх передбачених законом обрядів, Святе Сімейство повернулося додому – в місто Назарет.
Сенс свята Стрітення – в довгоочікуваній і спасительній зустрічі всього людського роду – лицем до лиця – з початковим Джерелом всякого добра і справжнього блага, істини і краси: з живим Богом християнського Одкровення. Саме тут, на переконання християн, і проходить межа в історії всіх віруючих людей: у день Стрітення зустрілися дві епохи, ознаменовані двома Завітами Бога і людини – Старим і Новим.

Джерела говорять про те, що свято Стрітення виникло і існувало в Єрусалимській церкві з IV-V ст. – як торжество, що завершувало сорокаденний цикл Богоявлення, присвяченого спогаду цілої низки євангельських подій. Саме тому в той час воно і не розглядалося як окреме, самостійне свято. В кінці V ст. – у Римі, і в середині VI ст. – у Константинополі (за часів імператора Юстиніана) Стрітення стає вже самостійним господським святом.
І на Сході і на Заході дата свята виявилася пов’язаною з днем ​​Різдва Христового: Стрітення відзначалося на сороковий день після Різдва. З середини VI століття день святкування Різдва, а значить, і Стрітення, на Заході і на Сході вже практично повсюдно (за винятком Вірменії) збігаються. Поширенню свята Стрітення, як і суто церковного шанування цієї події Священної історії, вельми сприяв своєю активною діяльністю святий імператор Юстиніан.
Вже з моменту виникнення свято Стрітення, здавалося б, за всім своїм характером – явно Господське (на честь Христа). Проте на Заході воно зазвичай розглядалося скоріше як Богородичне. З часом і на Сході воно також поступово трансформувався в бік Богородичного свята, хоча в своєму чинопослідуванні все ж зафіксувалося у вигляді “змішаного” свята, що містить у собі окремі риси як Господського, так і Богородичного свята.
Служба свята Стрітення відбувається в блакитних – Богородичних – вбраннях.
За давньою традицією на Стрітення звершується Чин освячення води та особливих “Стрітенських” свічок.
З нагоди свята в нашому храмі були звершені статутні богослужіння, а після Божественної Літургії були освячені вода і свічки.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі закриті.