Хрестопоклонна неділя

Третя неділя Великого посту називається “Хрестопоклонною”. На всенічній цього дня після Великого славослів’я урочисто виносять хрест на середину храму, де він залишається увесь тиждень. Після кожного богослужіння відбувається особливе поклоніння хресту. Зауважимо – про хрест йдеться в усіх піснеспівах цієї седмиці, але не про страждання на Спасителя хресті, а про перемогу і радість. Мало того, ірмоси другого недільного канону взяті з Великоднього богослуження: «Воскресіння день», і канон є немов би парафразом пасхального канону.

Сенс цього зрозумілий: ми досягли середини Великого посту. З одного боку, фізичний і духовний подвиг, якщо він серйозний і послідовний, уже дається взнаки, відчувається втома.

Ми потребуємо допомоги і підбадьорення. З іншого боку, зазнавши цієї втоми, піднявшись на половину гори, нам уже проглядається кінець нашої подорожі, і сяйво пасхального світла стає яскравішим. Великий піст – це час нашого саморозпинання, досвід, нехай і обмежений, Христового заклику, що його ми чуємо в євангельському читанні цього дня: «…Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8,34). Проте ми не можемо взяти свого хреста і йти за Христом, якщо не приймемо Його хреста, що його Він узяв заради нашого спасіння. Нас спасає Його хрест, а не наш. Тільки Його хрест надає сенсу і сили нашим хрестам.

Це й пояснює нам Синаксар Хрестопоклонної неділі:
«Того ж дня у третю неділю посту ми святкуємо поклоніння чесному і животворчому Хресту – ось із якої причини: в час сорокаденного посту ми неначе розпинаємо себе… і відчуваємо певну гіркоту, тугу і відчай, – і нам подається животворящий Хрест, який підсилює і підбадьорює нас; нагадуючи нам про муки Христа, він зміцнює і розраджує нас… ми подібні до подорожніх, що довго мандрують важким шляхом; втомлені, вони бачать розкішне дерево і сідають перепочити під його зеленим шатром; трохи перепочивши, немов оновлені, вони продовжують свою путь; так і тепер, у постовий час, на журному шляху подвигу, святі Отці вознесли животворящий Хрест, що дарує прохолоду і свіжість, щоб ми далі змогли мужньо і легко завершити шлях… Або візьмімо інший приклад: коли проходить цар, то спершу з’являються його знамена і скіпетр, а затим і самий цар іде, радіючи своїй перемозі, і з ним веселяться його піддані; так і Господь наш Ісус Христос, Котрий бажає показати Свою перемогу над смертю і явитися у славі дня Воскресіння, посилає попереду Себе Свій скіпетр і Своє знамено — животворящий Хрест, що сповнює нас радістю і готує, наскільки для нас можливо, зустріти Самого Царя і прославити Його перемогу…

Усе це на тижні посеред святої Чотиридесятниці, адже свята Чотиридесятниця подібна на гірке джерело сліз, що ллються з розлуки, постового подвигу і смутку… Однак Христос втішає нас, як мандрівників у пустелі, аж доти, коли приведе Він нас до духовного Єрусалиму Своїм Воскресенням… бо Хрест зветься і є Древом Життя, посадженим посеред раю; тому й святі Отці вознесли його посеред святого Великого посту, нагадуючи разом блаженство Адама і те, як він його позбувся; а також, що куштуючи з цього Древа, ми більше не вмираємо, але оживаємо…»

Отож, зміцнені і підбадьорені, ми розпочинаємо другу половину Великого посту. Ще тиждень — і в четверту неділю ми чуємо: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб’ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне» (Мр. 9, 31). Тепер основний акцент, що досі наголошував на нашому розкаянні і подвигу, переноситься на події, що відбулися «задля нас, людей, і нашого ради спасення».

З нагоди свята у нашому храмі були звершені урочисті Богослужіння.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.