Різдво Пресвятої Богородиці

21 вересня Православна Церква відзначає Різдво Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії – перше двунадесяте свято від початку церковного новоліття.

Згідно зі вченням Церкви, Різдво Пресвятої Богородиці – подія не випадкова. Їй була відведена найважливіша роль у реалізації задуму спасіння людства.

Існує низка старозавітних пророцтв і прообразів, які традиційно вважаються вказівками на народження Діви Марії, як, наприклад, «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм насліддям та її насліддям. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися жалити його в п’яту» (Бут. 3,15). Або сон Якова, в якому, за поясненням Церкви, Матір Божа символічно утворює сходи, простягнуті до небес, якими зійде Господь на землю. Це також притча Соломонова, що починається словами: «Премудрість собі будинок збудувала» (Прип. 9,1). Будинок, створений Премудрістю – це Матір Божа, що зробмлася оселею Премудрості, Бога Слова. У богослужбових текстах Богородиця іменується ”Храмом Божим”, ”Божим Житлом”. Матір Божа залишається найчистішим і найдосконалішим створінням Церкви.

Пророку Мойсею у видінні купини (куща), що горіла у вогні, але не згорала: «Мойсей же пас вівці в Їтра, тестя свого, священника мідіянського. Раз погнав він овець поза пустелю і прийшов до Божої гори, до Хориву. І з’явився йому ангел Господній у вогняному полум’ї посеред куща. Глянув він, аж ось вогнем палає кущ, але не згорає. І каже Мойсей сам до себе: “Підійду лишень ближче та подивлюсь на це велике диво, чому то не згорає кущ?” Побачив Господь, що він

наближався подивитись, та й вигукнув до нього з-посеред куща: “Мойсею, Мойсею!” І відповів той: “Я тут!” І сказав: “Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш – земля свята» (Вих. 3,1-5 ).

Однак відомості про земне життя Богородиці, що містяться у Священному Писанні Нового Завіту, не є достатньо докладними. Є лише кілька епізодів, які свідчать про особу Діви Марії (Мф. 1,16; 18-25; 2,11, 13-15, 19-23; 12,46-50; 13,55; Мк. 3,31-35; Лк. 1,26-56; 2,4-7, 16-52; 8,19-21; Ін. 2,1-12; 19,25-27; Діян. 1,14), однак з новозавітного оповідання ми не дізнаємося нічого ні про обставини її Різдва, ні про подальше її життя.
Всі ці подробиці життя Приснодіви Марії доносить до нас Церковне Передання, тобто стародавні оповіді, церковно-історичні твори, а також пісенна богослужбова спадщина.

Одними з найперших таких джерел є ранньохристиянські апокрифи: «Історія Якова про народження Марії» («Протоєвангеліє Якова», написане в кінці II століття у Єгипті), «Євангеліє дитинства» («Євангеліє від Фоми», II століття), «Книга Йосипа Теслі» (близько 400 року, Єгипет), «Святого Іоана Богослова оповідь про Успіння Святої Богородиці» (IV-V століття).

Церква не визнає апокрифи джерелом віровчення, проте засвідчує достовірність багатьох сюжетів, які пов’язані з земним життям Богородиці. Ці апокрифічні оповідання були очищені від «гностичного елементу», будучи узгодженими з канонічними свідоцтвами про Богородицю , які містяться в Четвероєвангелії. Робота з виправлення апокрифічних матеріалів велася не одне століття. Врешті,

сформувався єдиний і внутрішньо несуперечливий Переказ про земне життя Богородиці, а головні події Її життя були внесені до щорічного богослужбового кола нерухомих свят.

Церковний переказ свідчить нам про те, що на межі двох епох світової історії, розділених народженням Христа, в місті Назареті жило немолоде і бездітне подружжя, святі праведні Йоаким і Анна.

Все своє життя вони молилися про те, щоб Господь дарував їм дитину, присвячуючи себе виконанню Божої волі і служінню ближнім. Йоаким і Анна дали обітницю: якщо у них все ж народиться син або дочка, то життя цієї дитини буде присвячене служінню Богові. По закінченні п’ятдесяти років, молитва літніх праведників була почута.

Дочку вони назвали Марією (в перекладі з єврейської – «пані» або «надія»). Дівчинка, яка принесла втіху і душевне полегшення людям похилого віку та богобоязливому подружжю, призначена була стати Матір’ю майбутнього Спасителя світу, Сина Божого. По батькові Вона походила з коліна Юди, з роду Давидового, по матері – з роду Аарона; серед її пращурів були старозавітні патріархи, первосвященики, правителі і юдейські царі.

Священний переказ доносить до нас декілька особливих обставин події Різдва Пресвятої Богородиці. Йоаким і Анна дуже страждали через своє безпліддя. Старозавітна мораль бачила в цьому явищі покарання Боже, тому Йоакиму навіть перешкоджали приносити жертви в храмі, вважаючи, що він неугодний Богові, оскільки не створив потомства для ізраїльського народу.

Однак Йоаким знав, що багато старозавітних праведників, серед яких, наприклад, Авраам, так само, як і він, до старості не мали дітей, але потім Бог, через їхню віру і молитви, все ж посилав їм нащадків. Йоа

ким віддалився в пустелю, влаштував там намет, де молився і постив протягом 40 днів і ночей.

Анна, подібно чоловікові, гірко оплакувала свою бездітність – навколишні люди ставилися до неї так само, як і до її чоловіка. Бездітність в юдейському суспільстві розглядалася як тяжке покарання за таємні або явні гріхи (Бут. 20,18; Ос. 9,14; Єр. 29,32), а народження дитини рятувало від загальної ганьби (Бут. 30,2-3). Так, наприклад, бездітна Рахиль з відчаєм волала до чоловіка: «Дай мені діток, бо інакше – помру» (Бут. 30,1).

Одного разу, коли Анна гуляла в саду і молилася про те, щоб Бог дарував їй дитину, як дарував насліддям Сарі, перед Анною постав ангел Господній і пообіцяв їй, що скоро Вона народить, і про потомство її будуть говорити в усьому світі – і Анна дала обітницю присвятити свою дитину Богові. У той же час ангел з’явився і Йоакиму, сповіщаючи, що Бог вислухав їх молитви.

Після цього благовістя Йоаким і Анна зустрілися.

Протоєвангеліє Якова (4,7-8) : «І ось Йоаким підійшов зі своїми стадами, і Анна, яка стояла біля воріт, побачила Йоакима що йде, і, підбігши, обійняла його, і сказала: Знаю тепер, що Господь благословив мене: будучи вдовою, я тепер не вдова, будучи безплідною, я тепер народжу! І Йоаким в той день знайшов спокій у своєму домі».

Йоаким повернувся додому до Анни, і після закінчення часу в їхньому будинку сталося визначна подія – Різдво Пресвятої Богородиці. Як сказано в Протоєвангелії, «пройшли належні їй місяці, і Анна дев’ятого місяці народила».

По закінченні року після Різдва Пресвятої Богородиці , Йоаким влаштував бенкет, на який скликав священників, старійшин і всіх своїх знайомих. На цьому бенкеті він підняв свою благословенну дочку і, показуючи всім, просив священників благословити її.

Після Різдва Пресвятої Богородиці вже літні Її батьки принесли Богу подячні жертви за даний їм дар, а Анна, після народження дочки, дала обітницю, що немовля не буде ходити по землі доти, поки батьки не введуть Марію до храму Господнього. Коли майбутня Богородиця досягла 3-річного віку, Йоаким і Анна, які відкладали до цього моменту її посвячення Богові, вирішили, що настала пора привести Марію в храм. За переказами, вступ Марії в храм супроводжувалося урочистою ходою, по дорозі до храму стояли юні непорочні діви з запаленими світильниками.

Першу згадку про це свято ми зустрічаємо у V столітті у Східній Церкві, в словах патріарха Константинопольського – Прокла (439-446 рр.), а на Заході – в сакраментарії (требнику) папи Геласія (492-496 рр.). Але ці свідчення, на думку богословів, не мають повної достовірності.

Як вважають деякі дослідники, свято Різдва Пресвятої Богородиці виникло, ймовірно, спочатку в Грецькій Церкві і незабаром після цього – в Римі.

Святий Андрій Критський (+ близько 712 року), який склав на свято два “слова” і канон, доводить, що в цей день має «радіти все створіння» , «веселитися небо і радіти земля».

Із західних місяцесловів свято Різдва Пресвятої Богородиці вперше згадується в римському псевдо-Єронимовому мартирологу VII ст. і в англійському мартирологу Беди (+ 735 р.). Святий Папа Сергій (687-701 рр.), за свідченням Анастасія бібліотекаря (IX ст.), встановив на це свято літанію (хресну ходу) від церкви святої Марії. У правилах святого Бонифатія (VIII ст.) це свято заслуговує на особливе народнк вшанування.
Незважаючи на згадки в латинських джерелах VII ст., свято не мало загального поширення і урочистої служби аж до XII -XIII ст. Лише на Ліонському соборі 1245 року папа Інокентій IV зробив свято обов’язковим для всієї Західної Церкви, а папа Григорій XI (1370-1378 рр.) встановив для свята Вігілію з постом і особливу службу літургії.

Свято Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії належить до дуже дввніх Богородичних свят, хоча не можливо точно визначити час, коли воно виникло.

У VI столітті преподобний Роман Солодкоспівець склав тропар свята, який співається Церквою і в наш час. У теперішню службу свята входять пісні наступних піснеспівців: святого Андрія Критського (VII ст.) – другий канон, святого Ірана Дамаскина (VIII ст.) – перший канон, Германа, патріарха Константинопольського (VIII ст.) – стихири на стиховні, Анатолія, єпископа Солунського (IX ст.) – деякі стихири на літії, Стефана і Сергія Святоградців (IX ст.) – стихири на “Господи, взивав” і деякі на літії і стиховні, Йосипа Піснеписця (IX ст.) – канон на передсвято.
Офіційне запровадження цього свята у Візантійській імперії приписують цареві Маврикію.

У Різдві Пресвятої Богородиці Церква і святі отці прославляють велику ступінь наближення Божества до благодатного єднання з людством в особі Діви, народженої за обітницею Божою.

Святий Андрій Критський називає цю подію ”початком свят, дверима до благодаті й істини”. «У Різдві Божої Матері, – говорить святий Андрій Критський, – Творець всього входить в одухотворений храм».

З нагоди свята в нашому храмі було відправлено урочисте богослужіння.

Опубліковано у Статті. Додати до закладок постійне посилання.

Коментарі не дозволені.